04.05.2024
«Досі не можу повірити, що брата немає», – сестра загиблого Героя Ігоря Мельника

«Досі не можу повірити, що брата немає», – сестра загиблого Героя Ігоря Мельника

Коли росіяни напали на Україну, тернополянин Ігор Мельник одним із перших записався до лав добровольців. Ніс службу в 45-й окремій артилерійській бригаді Збройних Сил України, був старшим розвідником відділення оптичної розвідки.

До війни чоловік займався підприємницькою діяльністю, мав власну фірму. Був одружений і виховував двох донечок. Загинув у бою між селами Ольгівське і Полтавка Запорізької області 29 травня 2022 року.

Залишив бізнес і пішов воювати

Ігор Васильович Мельник народився 14 березня 1975 року в місті Тернополі. Закінчив школу в буремні дев’яності, у період перебудови, розвалу союзу і невизначеності.

«Про якісь комп’ютерні технології тоді ніхто не говорив. Популярними були економісти і торговці. Тож Ігор закінчив місцевий економічний університет і почав продавати на ринку. Але швидко зрозумів, що «купи-продай», то не його, — розповідає Алла Мельник, двоюрідна сестра загиблого Героя з Тернополя Ігоря Мельника. —  Згодом брат самостійно почав вивчати Інтернет та медіаринок. Без закінчення будь-яких курсів і спеціальних університетів досконало освоїв технічну сторону цього складного бізнесу. Наполегливою працею з нуля створив і розвинув власну фірму з надання Інтернет- і медіапослуг. Окрім того, що розбирався в технічних питаннях, був прекрасним менеджером. Працьовитістю і наполегливістю Ігор вперто досягав поставлених цілей. Його знання і успіхи вражали».

Коли почалася війна, Ігор Мельник зібрав маму, тещу, двох доньок і відправив до родини, яка проживає в Шотландії.

«Нікому про свої наміри йти у військкомат брат не сказав. Просто поставив перед фактом, коли уже став добровольцем, — пригадує сестра Героя. — Звісно, усі ми плакали, переживали, але це рішення Ігор прийняв свідомо і вмовити змінити його було не можливо. Брат казав: «Коли діти мене запитають, де я був, коли тривала війна, то що я їм скажу?» З дружиною Юлею у Ігоря були чудові стосунки, і в цій ситуації вона також підтримала рішення чоловіка. Активно допомагала, купувала і відвозила йому в навчальний центр технічні засоби, спорядження.

Це був початок війни. В України ще не було таких союзників, як тепер, які допомагають, надсилають зброю та амуніцію. Тоді в армії не було нічого. Брат за власні кошти придбав тепловізор, прилад нічного бачення, каску, бронежилет, взуття, одяг та багато іншого. Після загибелі Ігоря його побратими повернули дружині рюкзаки з усіма речами. Усі технічні засоби дружина передала волонтерці Світлані Матвійків. Усі прилади, придбані Ігорем, тепер допомагають нашим бійцям в Бахмуті».

Служба на передовій

Служба в армії подобалася Ігорю. У нього навіть були думки після Перемоги присвятити своє життя військовій справі.

«В армії він почував себе на своєму місці, — каже Алла Мельник. — Шалений ритм, великі фізичні та моральні навантаження не лякали його. У нього була висока мотивація, він бачив сенс у тому, що робив. Ще в навчальному центрі Ігорю пропонували залишитися в штабі та навчати новобранців. Наскільки мені відомо, він відмовився і добровільно попросився на передову».

Ігор Мельник разом із побратимами виконував бойові завдання в Запорізькій області в районах населених пунктів Оріхів, Гуляйполе та Велика Новосілка. Входив до складу групи аеророзвідки.

«Ігор разом з побратимами виходив на нульові позиції, вони запускали БПЛА, здійснювали розвідку, — розповідає сестра. — Під час однієї з розмов з рідними, Ігор сказав, що вони дуже близько підходили до позицій ворога. Настільки близько, що він в бінокль бачив, як ворог курить. Тоді всі рідні зрозуміли, що він у великій небезпеці. До того Ігор весь час запевняв, що він далеко від першої лінії фронту, і заспокоював, що нічого страшного немає.

Квітень-травень минулого року були найважчими місяцями для наших військових. Ігор одного разу в телефонній розмові з сумом сказав, що росіяни мають в рази більше техніки, ніж ми. Тоді Україна вистояла виключно завдяки таким Героям, як Ігор…».

Донька збирає кошти для ЗСУ

За кордоном доньки Ігоря жили очікуванням дзвінка від татуся і мріями повернутися в Україну.

«Під час останньої розмови дівчата плакали. Тато наказав не розкисати і навіть легенько насварився, мовляв, якщо будете такими плаксами, телефонувати перестану, — ділиться пані Алла. — Це була їхня остання розмова. 29 травня 2022 року Ігор загинув на Запоріжжі, захищаючи цілісність і суверенітет України, мир і спокій своїх донечок. Молодша донька Катя повернулася в Україну лише на декілька днів, щоб попрощатись з татусем».

Після похорону вона знову поїхала з бабусею до Шотландії. Там дівчинка тепер одна з найкращих учениць в школі. А ще з допомогою бабусі плете і продає браслети та різні в’язані вироби, щоб допомагати воїнам ЗСУ.

«Катя вже неодноразово передавала кошти очільниці Благодійного фонду «Материнська сила України» Світлані Матвійків. Разом це понад 10 тисяч гривень. Ці кошти допомогли Світлані придбати потужний ноутбук для відділення розвідки 24 ОМБр. Також гроші, передані Катрусею, допомогли придбати надзвичайно потрібний прилад нічного бачення для медиків на Бахмутському напрямку. Дівчинка вірить, що татусь і далі опікується і оберігає її, незримо ангелом летить поруч».

Назавжди у серцях рідних

Ігор Мельник посмертно нагороджений орденом «За Мужність» III ступеня. Йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Тернополя» посмертно. У пам’яті близьких і колег він назавжди залишиться чуйною і вольовою людиною, прекрасним спеціалістом. Не тому, що про померлих прийнято говорити лише хороше, а тому що таким і був чоловік.

«Ігор був надзвичайною людиною. Прекрасний батько, чудовий сім’янин, він був не просто татом для доньок, а найближчим другом і порадником, — каже Алла Мельник. — На нього можна було покластись в будь-якій ситуації. Про таких кажуть, що за ним, як за кам’яною стіною. З братом можна було поговорити і порадитись на будь-які теми. Завжди відкритий, вдумливий, він щиро вболівав за близьких людей. Ми ніколи не сварилися. У всьому Ігор був позитивною людиною».

Щодня у війні за Україну гинуть десятки і сотні українських військових. Сумарну кількість втрат зі своєї сторони Україна не називає. Але за безіменними цифрами та повідомленнями про смерть стоять конкретні люди з планами на майбутнє, зруйнованими мріями, осиротілими дітьми та вбитими горем батьками.

«Я досі не усвідомлюю і не можу повірити, що Ігоря немає. Він був надто живим, жвавим, життєрадісним. З грандіозними планами на життя, ідеями. Я досі не пережила його смерть. Таких, як наша родина, сотні тисяч. Це страшна моральна травма для усієї нації, — ділиться Алла Мельник. — Такі люди, як Ігор, є цвітом нації. Він міг зробити ще дуже багато як для своєї родини, так і для держави. Освічений, високоінтелектуальний, патріотично налаштований. Він постійно працював заради руху країни вперед. Вірю, що подвиг Ігоря стане взірцем для наслідування наступними поколіннями, бо саме такі люди є основою держави».