Військові ніжно називають її «мама Свєта». Вона ж вважає захисників своїми синами. Волонтерка Світлана Матвійків особисто доставляє гуманітарну допомогу на фронт, адже це також можливість побачитися із 33-річним сином, який пішов добровольцем захищати Україну від ворога. Жінка береться за найрізноманітніші справи – головне, аби вони допомагали зберегти життя наших військових і наближали перемогу.
Світлана Матвійків – родом із Бердичева. Свого часу вступила на навчання у тернопільський університет, вийшла заміж жила у Тернополі. До 24 лютого, коли війна стала повномасштабною, займалася улюбленою справою – працювала головним бухгалтером.
До останнього не вірила, що буде війна
«У медіа щодня називали дати початку війни, однак мозок відмовлявся вірити, що це може виявитися правдою, – каже Світлана. – Мій молодший син Володимир до повномасштабного вторгнення навчався в Харкові.
На вечір 24 лютого у Володимира був придбаний квиток на потяг додому. Але вже десь о пів п’ятої ранку того дня я прокинулася від його дзвінка. Син сказав, що Харків бомблять, а він знаходиться в укритті в приміщенні метро. Було дуже страшно це почути як матері, коли твоя дитина за багато кілометрів від тебе і ти не можеш поїхати і забрати, захистити її».
Володимиру вдалося добратися евакуаційними потягами.
Старший син одним із перших пішов добровольцем
Світлана пригадує: одразу по приїзду Володимира вирушили до військкомату, щоб стати на військовий облік.
«Ми побачили під військкоматом черги: від молодих хлопців до зрілих чоловіків. Мене переповнювала гордість за наших чоловіків, які готові були захищати Україну і йшли добровольцями, але водночас було дуже боляче, бо вони збиралися на війну, – розповідає волонтерка. – Я з дитинства займалася волейболом, та й нині підтримую фізичну форму, тож автомат у руках втримала б. Однак старший син Святослав зупинив і не дозволив податися у доброволиці, а сам вступив до лав ЗСУ».
Його зарахували до 24-ї бригади імені короля Данила, що у Яворові.
«На початку червня минулого року Святослава і його бригаду відправили на схід, у саме пекло війни. Коли я про це дізналася, то моє тіло ніби паралізувало. Я не могла ні їсти, ні спати, ні працювати. А лише постійно сиділа в новинах із надією прочитати, що війна закінчилася».
Врятувало волонтерство
Вийти із цього стану Світлані допомогла її сестра, яка евакуювалася від ворожих обстрілів з-під Києва до Тернополя.
«Щоб не потонути у власних переживаннях, я щоденно волонтерила. Шукала кошти та купувала все, що потрібно бригаді сина: від дронів до тепловізорів. Спочатку усі придбання були за власні заощадження, до збору підключали рідних та знайомих. Далі – зібрали бригаді кошти на автомобіль», – розповідає Світлана.
Усю допомогу Світлана доставляє особисто, адже це – можливість доставити все надійно, особисто впевнитися, що допомога потрапила в потрібні руки, та єдина можливість побачитися з сином, який від початку служби ще жодного разу не був у відпустці. За час волонтерства Світлана вже більше 10 разів їздила на передову.
«Перша моя поїздка була на Дніпропетровщину. Під час тієї зустрічі син прощався зі мною, а я не могла перестати плакати ще декілька днів, – розповідає жінка. – Потім наші доставки були на Херсонський та Бахмутський напрямки. На Херсонщині сина буквально врятували з-під мінометного обстрілу, тож у нього, каже, тепер два дні народження. Нещодавня поїздка була перед новим роком, під час якої ми передали автомобіль та іншу необхідну допомогу».
Допомагають люди з усього світу
Волонтерство нині стало великою частиною життя Світлани. Саме воно рятує її від відчаю і дає змогу морально вистояти в умовах війни.
«Я не читаю постійно новини, стараюся обмежувати себе від них, і якби не волонтерство, то, мабуть, не витримала б, – каже Світлана. – Допомога нашим захисникам мотивує мене рухатися далі. Я не можу сказати, що дуже смілива і мені не страшно. Попри це, я їду на передову, щоб побачити сина та його побратимів. Жінка одного із бійців сказала, що вони мене називають «мама Свєта». Справді, вони мені всі, як діти. Тому хочеться їхати, допомагати, бачити, що вони живі, здорові. І найважче – це втрати. Бо коли ти нещодавно бачилася і спілкувалася з військовим, а потім дізнаєшся, що він загинув, це дуже боляче пережити».
Світлана Матвійків працює офіційно. Спочатку вона зареєструвалася у Державному реєстрі волонтерів, а згодом заснувала Благодійний Фонд «Материнська сила України».
Якщо на початку волонтерської діяльності Світлани допомагали родичі, знайомі та земляки, то зараз фонду донатять зі всієї України та багатьох країн світу. Допомога надходить з Польщі, Німеччини, Чехії, США.
На передову відправили вже 5 авто
Про БФ «Материнська сила України» вже знає багато людей, фондів та підприємств.
«Вони ставляться до нас з великою довірою та щедро діляться всім, чим можуть – привозять продукти харчування, надають медичні засоби, вітамінні комплекси, хімічні грілки, а нещодавно доставили з Бельгії в наші госпіталі сучасні медичні ліжка для поранених, – каже Світлана. – На кошти благодійників ми придбали 5 авто, а профінансували ремонт вже більше 10 автівок і не по одному разу, адже на фронті машини – розхідний матеріал.
Коли хлопців передислокували під Херсон, терміново були потрібні якісні рації та планшети. І ми також все це придбали за допомогою небайдужих людей. Особлива наша гордість – це покупка броньованого ноутбука для артилерії за 4900 євро. Завдяки такому придбанню хлопці будуть ще ефективніше нищити ворога».
Волонтерка додає: у листопаді на передову було доставлено 12 трубок розвідника. «Крім того, один з фондів надав 14 тепловізорів для 24-ї бригади імені короля Данила. Це – величезна допомога, яку ми та наші захисники дуже цінуємо, – зауважує Світлана. – Ми віримо в перемогу. Хочеться зробити все, щоб допомогти нашим військовим. Я тільки і мрію, що одного ранку ми прокинемося і Україна переможе, а всі Герої повернуться додому. Це буде найщасливіший ранок».
Потреби є постійно і коштів на все не вистачає
Наразі БФ «Материнська сила України» потрібні кошти на автівку для евакуації поранених з передової. До сьогодні доставку їжі та вивіз поранених здійснювали дуже старою радянською машиною – «буханкою», але її розстріляли і запчастин для ремонту немає.
«Ми просимо допомогти нам у придбанні евакуаційного авто», – каже Світлана.
Карта ПриватБанку фонду
БФ «Материнська сила України»
4246 0010 3021 8550
