ця історія не риболовна і не охотнича
Лесь Подерв’янський
У верхів’ях Дністра збереглося маленьке диво – остання на планеті Земля здорова, відносно чисельна популяція вирезуба причорноморського. Люди, що мешкають над Дністром, часто не можуть збагнути, яка така холєра занесла вирезуба до Червоної книжки, (ще й зі статусом «зникаючий») – під мостом вирезубчики голавлів беруть об’їдають! На цих негідників почали прозиватися «десятки», бо якщо злапають (не ти вирόзуба, а тебе з ним), хай мацюпуського, за одного зідруть шкіру 10 тисяч.
Вирезуб – «анадромна риба», себто така, яка нереститься у верхів’ях річок, а нагулюється в морі, тому й «причорноморський». В Україні вирезубом харчувалися споконвіку, він зустрічався практично у всіх річках басейну Чорного моря. Археологами відпорпано в поселеннях Наддніпрянщини віком 5-6 тис. років кісткові рештки сома, щуки, судака, сазана – а також вирезуба (екземпляри від півметра і більше). Очевидно, промисел вирезуба носив сезонний характер, під час нерестового ходу.
У пониззі Дону вчені встановили і датували стиком епох бронзи та заліза рештки 23-и видів риб. Дві тисячі років тому вирезуба промишляли зі славетного городища Танаїс в пониззі Дону.
В 1952-ому совєти влаштували ми з Закарпаття нас затопили – перегородили річку Дон греблею Цимлянської ГЕС. Одним пострілом вбили одразу двох зайців + (плюс) прострелили собі ногу: 1) пішла під воду недослідженою унікальна історична територія з хозарською фортецею Саркел (834-837 рр, з 965 р. – давньоруська Біла Вежа);
2) у верхів’ях річки Дон зникли цінні осетрові види – (мінус) присмерті опинилася популяція вирезуба.
У верхній течії притоки Дону Сіверський Донець (на території України) ідентифікована риба заливная з вирезуба, порції розміром 60 і 66 см датовані VIII-XIII ст.н.е. І якщо знайдені недоїдки вирезубів на давніх поселеннях людей Дніпра, Десни, Дону, Сіверського Дінця – гастрономічний ліґумін, в культурному (сміттєвому) шарі історичних поселень на Дністрі вирезубячі щелепи – можна сказати, базис, фундамент. Вирезуб в VI-V тис. до н. е. був промисловою рибою №1, переважають особини від півметра і більше.
Ще до початку XX ст. вирезуб був звичною рибою для річок України. За сто років в більшості з них вирезуби зникли – десь поголовно, подекуди ще не можуть знайти собі місця пару недобитків Як так сталося, що вирезуб в XXI ст.. опинився під загрозою зникнення?
Сто років тому вирезуб є по всій течії Дніпра та його приток – от в 1931-ому пишуть про популяцію вирезуба в річці Рось. Поруч наводяться відомості про способи лову вирезуба місцевими жителями, тому її доля ясно що все темно.
На початку XX ст. вирезуб зустрічається по Дніпрі та притоках навіть в Білорусі та на Росії – в притоках Дніпра Друть, річці Проні з притокою Басею. Тут же уточнено, що «ця порода, на крайній жаль, незабаром зовсім пропаде». Як гадалося, так і сталося – вже в 1927 році в річці Сож та її лівій притоці Остер у Смоленській області вирезуба описують як «риба рідкісна. За словами рибалок, ловиться не частіше, ніж раз в рік». В 1930-ому бідкаються, що «У Смоленську вирезуб на ринку буває у продажу раз на кілька років». Проте, ще трапляються випадки вилову екземплярів вирезуба у 3,5 та 4 кг.
В середині XX ст. «вирезуб зрідка потрапляє в ставні сітки на р. Прип’ять та її притоках Іпі, Горині, Ясельді. За словами рибалок, ловляться тільки великі екземпляри».
А вже з 1960-их з річок Білорусі вирезуб «переселився» в літературу ПРО річки Білорусі: «вірогідно, ще зустрічається жила форма вирезуба, яка невеликою популяцією мешкає в річках басейну Дніпра». І – прикра констатація у 1980-90-і: «Старі автори згадують вирезуба в річці Дніпро в межах Білорусі. Зараз він тут не зустрічається»; «Вирезуб відзначений як вид, що раніше зустрічався в басейні Дніпра та Прип’яті, але зник у історичний час».
Не все так було: в доісторичний час, «при розкопках городищ стародавньої людини на р. Десна біля Новгорода-Сіверського, «вивчено залишки риб. Серед промислу інших видів є також і вирезуб».
В роботах К.Кесслера (за 1856) є відомості про знаходження вирезуба в Десні. Автор зазначає, що добре XIX ст. для вирезуба це не закінчиться, і, як завжди, правий – в 1920-і в Десні вказано, що вирезуб всьо, а в 1940-их навіть старі рибалки не знають, як він виглядає.
Горбом совєцьких археологів вирезуб був встановлений не лиш в Дніпрі-Дністрі- Південному Бузі, а й в річках КримНашу, (які в давнину були повноводними, а трава зеленіша) та Кубані, на Дні (чи як там їх Дон відміняється); у питомо русскій Волзі жив азійський підвид вирезуба – кутум). Закордон совєцьких вчених не випускали, тому ми не маємо де прочитати на общепонятном, що вирезуб зберігся в Туреччині (Анталії), Болгарії, і саме страшне: в «буржуазних» країнах в річці Дунай та високогірних озерах (Lake Wolfgangsee, Lake Attersee та ін..) живе собі і у вус не дує третій підвид вирезуба – Rutilus frisii meidingeri, захищений по повній програмі природоохоронних заходів ЄС.
На Південному Бузі в 1920-их вирезуб посідає почесне третє місце в уловах (після тюльки в олії та бичка в томаті). Літописці міряються, де вирезуба виловлено більше: «У 1926-ому вирезуба спіймано 10 725 пудів (175 т), що становить 4,0% від улову всієї риби (у січні по Херсонській ділянці 210 пудів вирезуба (3,5 т), лютому – 52 (0,8 т), по Миколаївській – 1000 пудів (16 т) та 3000 пудів (49 т) відповідно».
А в 1927 р. Південний Буг перегородили греблею Вознесенської ГЕС і вирезуб «закінчився». У перші роки вирезуб у великій кількості, по інерції інстинкту, навесні ще заходить з Дніпровсько-Бузького лиману в Південний Буг, молиться на греблю.
В 1964-ому «В даний час запаси вирезуба виснажені».
«29 вересня 2020 року в Миколаївській області була осушена ділянка річки Південний Буг від с.Кінецьпіль до б’єфу Первомайської ГЕС. Через це сталася масова загибель риби. Як повідомили в Миколаївському рибоохоронному патрулі, осушення сталося через «ремонтні роботи на Первомайській ГЕС». Задокументовано знищення 24 031 екз. карася золотого, 11 987 екз. марени дніпровської (Червона книга України), сотні і десятки тисяч плотви, щуки, окуня, краснопірки, сома, жереха, головня, карася сріблястого, раків. Як бачимо, жодного вирезуба.
В 1932-ому Дніпро перегороджене греблею ДніпроГЕСу. «Такі риби, як білуга, російський осетр, севрюга, чорноморський оселедець, тарань, шемая, чехоня, севрюга, вирезуб, раніше зустрічалися в порожистій частині Дніпра. Після будівництва Дніпрогесу поступово зникли зі складу іхтіофауни та до 1940 р. в уловах не зустрічалися».
І R.I.P в 2000: «Після спорудження каскаду ГЕС на Дніпрі вирезуб зник зі складу іхтіофауни».
У Червоній Книзі України зазначено дві річки, де в Україні в наш час мешкає вирезуб – Дністер і Сіверський Донець. Специфіка охорони і захисту вирезуба у Сіверському Донці в тому, що на своїй значній частині річка – лінія розмежування між нашими військами і сєпарами.
– «Нема що думати туди лізти»
– «тема статті – заходи охорони вирезуба в сіверському дінці…))»
– «… І смерть».
Інше але: за адміністративні правопорушення військовослужбовці несуть саме дисциплінарну відповідальність (а не адміністративну), і рибпатрульник-камікадзе зі своєю ст. 90 КУпАП сильно лупиться в штангу.
Література про вирезуба в Сіверському Донці каже таке: «З незапам’ятних часів Сіверський Донець та його притоки Деркул, Айдар та Оскіл є основними нерестовищами для прохідних риб – вирезуба та рибця. Дослідження 1950-их років наживо фіксують кількадесят екземпллярів вирезуба (середня вага одного. – 4930 г»), Після чого вирезуб, напевно, образився, бо в 1970-их у Сіверському Донці світ ловив його та не впіймав, насилу відзначений в його притоках Бистра та Глибока. А в 2000-ому «відзначено відсутність вирезуба у всіх правобережних притоках Сіверського Дінця».
Сіверський Донець – притока річки Дон. До спорудження Цимлянського водосховища з рибами там теж було все незле: «Вирезуб у Верхньому Дону зустрічається рідко одиничними екземплярами. Найпівнічніший пункт, у якого його відмітили автори – на Рязанщині (а пам’ятаєш друже Рязань, свою Росію прогнилії ізби, п’яні душі розпяті на призьбі? Друже Рязань, ви упирі? Так отож), але рибаки брешуть, що є і вище».
Після, у 1966-ому: «Забруднення та зміління річок, надмірний (а часом хижацький) лов викликали зменшення запасів риби. Особливо це помітно щодо вирезуба. Тепер його лишилося у річках дуже мало, а от наприкінці XVIII ст. він був численний у Осколі, Тихій Сосні та верхів’ях Дону».
Літератор пише у 1970-ому: «У порівнянні з періодом до зарегулювання Дону, у Цимлянському водосховищі відбулося збіднення складу іхтіофауни, не відзначено цілого ряду цінних видів прохідних риб, а поготів й вирезуба».
Надалі вирезуб пробився у водосховище через рибопідйомник, що почав функціонувати з 1954 р. якась частина скотилася вниз, з верхів’їв Дону, його приток Медведиця та Іловля. «У Цимлянському водосховищі сформувалося власне промислове стадо вирезуба. Запаси на дуже низькому рівні.
Але горбатого могила справить:
У 1980-1985 pp. середньорічний вилов вирезуба на Дону в межах Волгоградської області становив 0,02 т. До того в уловах не фігурував. Середня довжина чотирирічних вирезубів 41,2, п’ятирічних – 49,0 см, маса 1251 та 210 г, відповідно. Основу уловів складають трьох- та чотирьохрічки»
«Вирезуб входить до риб, що мають важливе промислове значення».
«Згідно з таблицею, середньорічні улови вирезуба в Цимлянському водосховищі були такими (у тоннах): 1960-1969: 0, 1970-1979: 1,2 т, 1980-1989: 10,1 т, 1960-1989: 6,8 т».
Паралельно з тим, вони бідкаються, що вирезуб знаходиться під загрозою зникнення, але на думку вчених фахівців, не промисловий вилов винен (завважки, як удари Віталія Кличка, в тонах), а браконьєрство у верхів’ях яких нерестовища. Обоє рябоє.
Вирезуб причорноморський Rutilus frisii (Nordmann, 1840) під охороною Бернської конвенції та МСОП. Країни-підписанти цієї конвенції повинні вживати заходи по його охороні, а не однією рукою сожалєть, а іншою «в 1985-1990 pp. вилов вирезуба був всего лишь на рівні 11-15 т. Соль» в тому, що ще Бісмарк прорік, що угода, підписана з Росією, не варта клаптика паперу, на якій написана. Якщо в нашому законодавстві в ст. 9 Конституції, зазначено: що міжнародні договор,и згода на обов’язковість яких надана ВРУ, це частина національного законодавства України», то в запоребриковому русскоє законодавство – над міжнародними угодами. Ця чудернацька країна може підписувати що завгодно – це зобов’язує «сторони-партнери», і аж ніяк не її саму. Такі то пироги.
В Краснодарському краю в 1949-ому вирезуб зазначається, як один із основних видів риб в озері Лиманчик. В 1960-их, у невеликій кількості, виявлений у річках в річках із химерними кавказькими назвами Мезиб, Пшада, Шапсухо та Нечупсухо», але при обстеженні в 1999-2003 роках 21-ої ріки Чорноморського узбережжя Краснодарського краю відзначений тільки у річці Пшада, рідкісний і там; з озера Лиманчик хап-хап безвісти. В 1965 р. вказується, що у басейні р. Кубань вирезуба ой тай нема, тай нема, тай не буде.
До перегородження Дону Цимлянською ГЕС У 952 pp. вирезуб – звичайна риба Азовського моря, після чого залишив море на поталу бичкам. Наприкінці 1980-их ще на щось сподівається у східній частині Таганрозької затоки. Азовське море у працях вчених фахівців фігурує в якості полігону експерименту – «а що буде, якщо акліматизувати каспійського підвид вирезуба – кутума. В одних доцільність вселення в Азовське море кутуму викликає сумнів, бо ж там вже (ще) є близькоспоріднений абориген – вирезуб, інші на той час вже його вселили і тішаться, як дурний табакеркою.
В 1974-ому у річках, що впадають в Азовське море, вирезуб в р. Берда вказується і вирезуб, і кутум (в обмеженому контингенті). В Бердянському водосховищі вирезуба не є.
В Червоній книзі пише, що в Чорному морі вирезуба теж не є. Вирезуб в Дністрі, той що опинився в ізоляції вище Новодністровської ГЕС, почав сприймати Дністровське водосховище, як Скрябін то моє море, я хочу бути корабльом на свому морі снів, і вже звідти піднімається на нерест у верхів’я Дністра. Так дурне каченя ходить за квочкою і каже «мама». В Дністрі нижче Ддністровського водосховища власне анадромної форми вирезуба, она утонула.
Нарешті, Дністер
В 1930-их «вирезуб у Дністрі та Збручі є звичайною рибою. У деяких випадках його разові улови досягають кількох пудів. Скупчення вирезуба відзначені в глибоких ямах при впадінні в Дністер лівих приток: Жванчика, Збруча, Серету та ін. У середній течії Дністра ця риба з’являється у квітні, нерест відбувається у травні на кам’янистих перекатах. У цих же місцях молодь та дорослі залишаються до кінця серпня- вересня, потім мігрують у Пониззя».
1952 рік: «Вирезуб зустрічається у значних кількостях у Дністрі і його правих притоках» – але в 1954-му на території Молдавської РСР возвели Дубоссарську ГЕС (зараз на території невизнаної ПМР (Придністровської Молдавської Республіки). У 1954-ому: «Вирезуб вказаний для верхньої та нижньої течії Дністра, а також для Дністровського лиману.
1958-ий рік: «Чисельність вирезуба у Дубоссарському водосховищі, порівняно з періодом до зарегулювання річки, зменшилася». Зменшилася а не зникла – гідроспоруди біля Новодністровська почали будувати лиш наприкінці 1970-их, вирезуб з верхів’їв Дністра скочувався саме в Дубоссарське водосховище.
Біда ніколи не ходить одна – в 1965 р. збудована Молдавська (Кучурганська) ДРЕС, на кордоні Одеської області і (в наш час) невизнаної ПМР.
Сучасний уряд Молдови справді зараз стоїть в перемовинах з українським Урядом-гідроенергетиками на екологічній позиції, може сміливо кричати ганьба», оскільки станція на території ПМР. Цікаво почути їхню позицію, коли (якщо) вони повернуть собі контроль над гідротехнічнимиоб’єктами на Дністрі, адже дністерська вода є життєво важливою для поливу їхнього сільського господарства.
В 1965-ому «Автори вважають, що під впливом ДРЕС та греблі ряд видів риб Кучурганського лиману, у тому числі й вирезуб, стануть рідкісними чи зникаючими».
Як сталося, так і гадалося – у 1966-ому під час нересту під греблею Дубоссарської ГЕС ще спостерігалися невеликі скупчення статевозрілих вирезубів. в наш час вирезубом пахне тільки в невеликому в озері Курултай.
23 березня 1983 року сталася катастрофа на Стебницькому калійному комбінаті. Солена ропа 500 км вбивала в річці все живе, поки не вперлася в споруджену 1981 році греблю Дністровської ГЕС. За пів року, в «безпечних» дозуваннях, ропа була спущеною ліквідаторами катастрофи (змішувалася солена вода з нижнього шлюза з прісною з верхнього). Та риба, якій інстинкт запропонував рятуватися по притоках – Стрипі, Сереті, Збручі, інших, в найшвидшому часі була запакована в рибні конзерви.Українська і молдавська радянська преса писати про катастрофу боялися. Раритетна газетна вирізка:
1990 хіба «У 1981-1985 рр. вирезуб зустрічається рідко і одинично. Відзначають різке скорочення чисельності вирезуба в останні роки».
У другій половині 90-их сталося маленьке диво – популяція вирезуба у Верхньому Дністрі почала оживати. Одна з причин – достатня кормова база молюсків, які в раціоні вирезуба становить 88-100%, роздроблює їх своїм уславленим вирви-зубом.
У 2000-ому автор зазначає, що «в уловах промислових знарядь в Дністровському водосховищі все частіше трапляється червонокнижний вид – вирезуб». На вирезубове щастя, промисловий «експериментальний» лов риби в Дністровському водосховищі був заборонений в 2010-их.
фото Чернівецького рибпатруля. Тут всього 49 вирезубів. Загальна сума збитків становила 503 тисяч грн. За рішенням суду від 08.07.2021, ухвалене рішення про відшкодування
Чи можна розводити вирезуба «з пробірки»? Технологія створена ще в 1950-их роках. Всі наступні покоління вітчизняних вчених послідовно плачуться, що от, треба розводити вирезуба – а віз і нині там. Напевно, не можуть знайти, хто ж за це заплатить.
Платять, зазвичай, саме шкідники. Спочатку Гідроелектростанція спотворює природне середовище, після чого «з барського плеча» влаштовує зарибнення промислових знарядь і вівці ситі, і вовки цілі. Тобто, можна робити з вівцями що завгодно, головне – всипати потім у водосховище N мішків зарибка коропа чи товстолобика, для повного щастя гоп-компанії.
Читаємо вченого фахівця: «плідників вирезуба можна було б отримати з деяких приток верхнього Дністра». Ця концепція треться об підводні каміння. Практика вилучення з природного середовища ікри або ж плідників довела свою ефективність з лососевими рибами на Далекому Сході і чому: у них збереглася відносно незначна площа нерестовищ (після впливу всіх гідроелектростанцій та іншої біди) – відносно лососевих рибин, яких сожрали ще не всіх. На тих самих м3 лососі нерестяться хвиля за хвилею, і кожна з нових зачищає місце від кладки ікри попередньої. У такому випадку, справді є сенс реквізувати частину ікри на штучні риборозведення. Але якщо вилучити нерестових вирезубів у наших верхів’ях Дністра – через халатність на одному з етапів воно все одно подохне, а в природному середовищі такі дії збитошні (роблять збитки).
Людина після 100 грамів розповідає, як ночами браконьєри тягали вирезуба мішками з дністерських нерестовищ, аж молόка з мішків текли.
Як вирезуба охороняють? Збитки за 1 екземпляр вирезуба державою визначені, як 10 000 грн, незалежно від розміру – вирезуби нам потрібні всі всі всі що є на землі, і великі і малі. Держава віднедавна почала запевняти, що ці гроші вливаються, мов стрімкий ручай, в бюджети ОТГ (насправді близько половини суми, решта щезає, мов з білих яблунь дим, між державою і облрадою).
Вирезуб, як генератор бюджету громади? Людина після 100 грамів розповідає, що бракоші, яким були вліпили за ловлю вирезубів 80 тисяч, не придумали нічого ліпщіщого, як налапати на всі гроші нових вирезубів. Реалізовували по 100 грн/кг. Хто купляв, покладіть лайк публікації. Тобто, в бюджет ОТГ прибуло бл. 40 тисяч гривень, а остання здорова популяція вирезуба на планеті наблизилася, на око на 600 кг, до межі зникнення. Якщо б бракоші піймалися знову (а таких закордон відробляти не пускають) – компенсовували б у єдиний зрозумілий спосіб, по законах замкнутого кола.
Як казав Людина після 100 грамів, «В Дністри вирезубів, хоч гузицею жуй». У тому й фішка, що якщо популяція риби є, то на те воно й популяція, що численна. Її легко добити до ручки, при тому не конче поголовно – варто пробити дно (а дно для кожного біологічного виду різне), вирезуб багато-багато, а в один момент ой тай нема, тай нема тай не буде. Кожен рибалка може вказати мені на види риб, які в Дністрі були-були, і враз, в один момент пропали останніми роками. Буде улюблене «влада бідкається люди розводять руками».
Що робити: ні в якому разі не допустити на відстань пострілу до Дністра – не бакланів, а лобістів ідеї каскаду 6 ГЕС. Тоді Дністру, з вирезубами і всім іншим, точно кранти. Зараз запустили мульку, що проект «призупинили». Вони можуть хоч «мораторій» написати – угода з гесівцями не вартує папірця, що на ньому написана.
Андрій Мельничук, магістр екології
До слова, баклани ще не просікли, що саме ранньою весню дорослий вирезуб ходе на нерест, бо в той час заклопотані бурштинськими лящами та товстолобами.
Читай «Остаточне вирішення питання бакланів на Дністрі»
p.s. Більшість посилань і цитат використані з «RUTILUS FRISII FRISII (Nordman). Библиографический указатель работ с аннотациями Составитель: С.Б.Подушка»
фото з архіву автора – 5, 11.
фото з архіву Юрія Гончарука – 9.
фото Петра Площанського – 10,14.
фото з публічної сторінки Ів.-Фр. рибпатруля – 1, 2,3,4, 6,7,8
