– Чого ти так стогнеш? Ти що, перша народжуєш? Так, це тобі не на каруселях кататися. Всі мучилися і ти будеш. Ти що, маленька, не знала, чим шашні з чоловіком закінчуються? – зі своїх перших пологів Оксана пам’ятає невимовний біль і потік огидних фраз, який ніяк не закінчувався. Здавалося, акушерка виливає на неї всю злість на цей світ і на свою професію. – В якийсь момент я її спитала, якби на моєму місці була її донька, вона би теж їй таке говорила? Акушерка відповіла, що, на щастя, в неї син.
Відповідно до дослідження, проведеного командою науковців та громадських активістів у США в 2019 році, кожна шоста жінка цієї країни (17,3%) повідомила, що зазнала одного або декількох видів жорстокого поводження. В Україні ситуація схожа, хоча в деяких країнах світу цей показник зростає і до 75%, як, наприклад, в Ефіопії. Однак мова лише про ті випадки, про які відомо. Бо це одна із так званих “жіночих” проблем, про які, однак, не хочуть говорити самі жінки. Навіть між собою.
Коли Оксана спробувала поділитися з подругами своїм досвідом, почула лише одне: “Забудь! Така жіноча доля – терпіти. Головне – що дитина здорова”.
– Звісно, дитина – це головне. Так мені казали всі. А те, що я потім вагітніти боялася вдруге, то це вже діло десяте, – з гіркотою в голосі каже жінка. На других пологах вона вже була разом із чоловіком. І хоч все минуло добре, і цей досвід вона вважає позитивним, але тих перших пологів забути не може.
Правозахисниця, експертка з прав жінок під час вагітності та пологів Євгенія Кубах пояснює, що практика замовчування такого ставлення до породіль існує здавна.
– У Радянському Союзі взагалі існувала приказка: “У чоловіків є армія, а в жінок – пологовий будинок”. Тому на цю тему не прийнято було багато говорити, тим паче нарікати, – пояснює експертка. – Однак, якщо на цю тему не говорити і не робити це публічно, то і змінити ситуацію не вийде. Бо це замкнене коло: якщо жінки мовчать про фізичне чи психологічне насильство над ними у пологових, то й медики не вноситимуть зміни у свою роботу.
Негативний досвід – у 17% породіль
Як пояснює Євгенія Кубах, акушерським насильством є будь-яке неузгоджене або зроблене всупереч відмові жінки втручання медичного персоналу в процесі вагітності, пологів та у післяпологовий період, прояви зневаги до жінок та дискримінація, будь-які форми психологічного та фізичного насильства з боку медичного персоналу. Однак, попри те, що всі ці дії визнані порушенням прав людини на рівні ООН, ВООЗ та Парламентською асамблеєю Ради Європи, в Україні досі немає статті, яка би захищала жінок у такий чутливий період.
До слова, заборона партнерських пологів, яка ще донедавна діяла в одному з пологових Тернополя, є таким же порушенням прав жінок. Нагадаємо, партнерські пологи в області заборонили через карантинні обмеження. У серпні минулого року їх відновили у пологовому відділенні міської лікарні №2, а з 1 червня 2021 року – вже й перинатальному центрі “Матір та дитина”. Але навіть там, де їх дозволили, діяли обмеження: після пологів чоловіка до породіллі не пускали аж до виписки. Винятків не робили навіть для тих жінок, у котрих був кесарів розтин.
У 2019 році Громадська організація “Природні Права Україна” провела опитування серед жінок, котрі народжували у 2018 році у пологових будинках 8 областей: Вінницької, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Тернопільської, Київської, Львівської та Черкаської. Всього отримали 7 099 заповнених анкет. Відповідно до того, як самі жінки оцінили отриманий досвід, результати були такими: 47,3% жінок зазначили, що ставлення до них медперсоналу було поважним, 36,3% відповіли “скоріше, так”, а от негативний та скоріше за все негативний досвід відмітили майже 17% породіль.
– Моя донька наступного року закінчує школу. Але я лише кілька років як задумуюся над тим, що зі мною робили, коли я її народжувала. Мабуть тому, що розумію: ще кілька років і моя дитина може опинитися у схожих обставинах, – так починає свою розповідь Галина. Як і багато інших жінок, публічно говорити про свій досвід вона не наважується. Відверто каже: боїться, що її осудять інші жінки, мовляв, вона не одна, хто таке пережив, але ніхто ж не нарікає. – Що трапилося? Нічого такого, як тоді здавалося. Пологи мені стимулювали. Ніхто не спитав у мене дозволу, моєї думки. Мені просто щось вкололи, бо переношую, і сказали готуватися. Потім щось пішло не так, бо я не могла нормально тужитися. У процесі акушерка верещала до мене: “Закрий рота і терпи! Ти в мене вже третя сьогодні народжуєш, чому я маю слухати ваші крики? Мені за це не доплачують”. Потім вона ж мені сказала, що якщо я не почну тужитися, як треба, я задушу дитину. “І це буде твоя провина!”.
Галина каже, що після всього того, що їй наговорили у пологовому, здорова дитина – це справді найбільше щастя. І те, що в неї самої не було жодних ускладнень – теж. Але той факт, що вона вже 16 років не може не згадувати про пережите, її турбує.
Історії, описані Оксаною та Галиною є яскравими прикладами психологічного насильства над породіллями. І є неприпустими, коментує Євгенія Кубах.
– Це не є нормальною комунікацією із жінкою. Медперсонал, можливо, використовує такі методи, бо їх так навчили: якщо тиснути на жінку, вона не буде кричати, буде добре себе поводити, а їм буде зручно працювати. Можливо, в короткостроковій оцінці цієї ситуації це працює для медперсоналу, але не для самої жінки, – наголошує експертка. – Це може мати серйозні наслідки через психологічну травму, яку жінка отримує під час пологів.
Посттравматичний стресовий розлад, за визначенням МОЗ, – це хронічне порушення психічного стану, що може розвинутися після травматичної події. Близько 8% чоловіків та 20% жінок, що пережили травматичні події, мають ПТСР, наводить статистику міністерство.
Його отримують учасники бойових дій, люди, котрі пережили сексуальне насильство, свідки терактів та… жінки, які пережили травматичні пологи і зазнали жорстокого ставлення від медперсоналу.
“Потім вона ж мені сказала, що якщо я не почну тужитися, як треба, я задушу дитину. “І це буде твоя провина!”.
Якщо повернутися до згаданого вище анкетування, то виходить, що психологічний тиск та залякування може також залежати від терміну пологів. Як показують результати опитування, жінки, які народили передчасно (до 37 тижня), частіше стикаються із його проявами. “Так” і “скоріше, так” відповіли 17,8%. Ті, котрі народили з 37 по 42 тиждень, мали такий досвід у 10,7% випадків. Цей показник знову росте у випадку, коли пологи настали після 42 тижнів, – 16,7%.
– Складно сказати, з чим це може бути пов’язано, – продовжує Євгенія Кубах. – Можливо, зі стресовою ситуацією, в якій перебувають самі лікарі, бо описані обставини можуть мати негативні наслідки для здоров’я та життя жінки та дитини. Можливо, вони більше стресують, тому більше тиснуть на жінок. Однак, чи це є шляхом до вирішення ситуації? Варто шукати інші методи.
Різняться також показники психологічного тиску та залякування, відповідно від того, перші це пологи в жінки чи повторні. “Так” і “скоріше, так” про такий досвід розповіли жінки у 13,6% перших пологів та 8% – під час повторних.
Запитували у жінок також про те, як саме проводили медичне втручання під час пологів. Тобто, чи озвучили породіллі, що зараз робитимуть, чому це потрібно і чи отримали її згоду на проведення тих чи інших втручань. Адже для жінки є важливою комунікація, коли їй пояснюють, що із нею відбувається, що їй робитимуть і чому.
На питання про проведення амніотомії (розтину плодового міхура – авт.) відповіли 6 244 жінки. Із них 34,3% відповіли, що маніпуляцію проводили, отримавши їхню згоду, а 9,5% – що все робили, але без пояснення та отримання згоди. Тобто, з цим зіткнулися майже 600 жінок із опитаних.
Про порушення їхніх прав розповіли і породіллі, яким робили епізіотомію – розтин промежини. На це питання відповіли 5 409 жінок. Згідно із їхніми відповідями, в 11,8% згоди на проведення маніпуляції запитали, 8,6% жінок її виконали без згоди, а 13,1% – це втручання виконали навіть без попередження.
– Це не є рутинним втручанням за рекомендацією ВООЗ, – пояснює Євгенія Кубах. – Тому тим паче це виглядає досить дивним. В цій ситуації, як мінімум, жінці можна сказати, що це треба зробити. Тобто, виходячи із результатів анкетування, можна сказати, що є певна проблема із питанням інформованої згоди на прикладі цих двох процедур.
Якщо з лікарем ви так і не знайшли спільної мови, то не варто забувати: жінка в пологах має право вимагати його заміни.
Показовими також є відповіді жінок щодо випадків застосування прийому Кристеллера (витискання дитини – авт.). Як пояснила правозахисниця, цей прийом є забороненим в багатьох країнах, зокрема і в Україні. Дослідження, яке в 2008 році опублікували хорватські вчені, свідчить, що його застосування підвищує ризик жінки отримати травми м’язів промежини, а для дитини – ризик отримати травму хребта в поперековому та грудному відділах.
Однак породіллі досі з цим стикаються. Із 5 409 жінок, котрі відповіли на питання, чи застосовували тиск на живіт під час пологів, 26,5% відповіли ствердно. Більше того 0,6% розповіли, що тиснути на живіт просили їхнього партнера.
Це опитування також показало, що жінки не отримують всієї необхідної інформації щодо можливих медичних втручань до підписання інформованої згоди на них. Згідно із результатами, “так” відповіли 34% породіль, “скоріше, так” – 19,9%, а от третина опитаних вважають, що повної інформації вони не отримали: “скоріше, ні” відповіли 16,6%, “ні” – 14,6%, 15% обрали варіант “важко відповісти”.
Відповідного законодавства немає
Як жінки можуть уберегтися від травматичного досвіду акушерського насильства під час пологів? Євгенія Кубах пояснює: в Україні немає законодавства, де чітко виписані права жінок під час пологів і що є їх порушенням.
– У нас були протоколи, в яких описано, що робить жінка під час пологів і які умови створює медперсонал, є Закон «Основи законодавства України про охорону здоров’я», є пакет безкоштовних послуг під час вагітності та пологів. Однак, якщо звертатися щодо захисту своїх прав до суду, то немає законодавчого акту, який би був для цього підставою, – продовжує правозахисниця. – Якщо є нанесена шкода здоров’ю, моральна шкода чи летальний випадок, в таких випадках юрист, компетентний в цих питаннях, допоможе. Але захист прав жінок під час пологів не має нормативної бази, яка би регулювала таку можливість.
То що ж може зробити жінка? Євгенія Кубах наголошує, що породілля є активною учасницею процесу та комунікації. Якщо вона чогось не розуміє, чи почувається некомфортно, про це треба говорити.
– Комунікація із лікарем має бути двосторонньою. Якщо жінку щось турбує, варто запитати чи сказати свою позицію. Тому важливо розуміти фізіологію пологів і знати, що і на якому етапі може бути доречним. Наприклад, хоч це і не рекомендовано, але в нас досі 80% жінок народжують на спині. Лікарям так зручно, тому жінкам кажуть так лежати і вони це роблять і навіть не пробують сказати, що їм так некомфортно. Тому треба говорити. І робити це одразу. Бо чим спокійнішою є комунікація, тим більше шансів, що вона буде успішною. Якщо ж ситуація є критичною і з лікарем ви так і не знайшли спільної мови, то не варто забувати: жінка в пологах має право вимагати його заміни.
Євгенія Кубах радить жінкам, які готуються до пологів, звернути увагу на такі моменти, аби убезпечити себе:
– Знати фізіологію пологів (бути в курсі, як працює тіло).
– Знати свої права (пакет «Безкоштовні пологи» НСЗУ – перелік безкоштовних послуг, Закон “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, протоколи МОЗ – №624 «Нормальні пологи» нечинний, але де факто виконується. Новий наразі напрацьовують).
– Мати підготовленого партнера в пологах.
– Скласти план пологів, обирати пологовий та/або лікаря згідно з уподобаннями.
– Зрозуміти, як ви будете діяти у випадку конфлікту з медперсоналом.
- Звертатися за психологічною допомогою після пологів можна на гарячу лінію підтримки батьків після пологів від ГО “КПВМ “Лада” за номером 0 800 500 313. Лінія працює з понеділка по п’ятницю з 9.00 до 19.00, в суботу з 9.00 до 16.00.
- Ознайомитися із правами жінки в пологах та тим, які їх реалізують в Україні, можна завдяки буклету, підготовленому ГО “Природні Права Україна”.
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews
Ілюстрації: Марічка Юрчак
