14.06.2024
Ті, які чекають: у Тернополі діє група підтримки для дружин військових Фото:https://newskorr.com/ukrayinski-bijczi-ta-yihni-ridni-mozhut-bezkoshtovno-otrymaty-soczialnu-dopomogu-kudy-zvertatysya-133119/

Ті, які чекають: у Тернополі діє група підтримки для дружин військових

Війна розлучила багато сімейних пар: жінки залишилися з дітьми вдома чи виїхали за кордон, а чоловіки перебувають на передовій, захищаючи Україну від ворога. Для багатьох такий досвід став першим у житті, і часто жінки не знають, як давати собі раду з емоціями, що накривають, як цунамі.

Щоб допомогти жінкам і дівчатам, які чекають коханих з війни, сімейна консультантка і викладачка симпто-термального методу (природнього) планування сім’ї Наталія Попадюк з Тернополя організувала групу підтримки.

«Мій чоловік воював ще з 2014 року, а з початком повномасштабного вторгнення росії його знову мобілізували. Тож я на власному досвіді знаю, як це хвилюватися у тилу за свою близьку людину, яка на передовій, – ділиться Наталія. – Ідея створення такої групи підтримки визріла на початку війни, але тоді не було можливості і ресурсу, щоб її організувати, адже на фронті відбувалося загострення, ніхто не розумів, що буде далі. Я з дітьми перебувала за кордоном, а, повернувшись у квітні додому, налагодивши побут та навчившись жити у нинішніх реалій, вирішила все-таки запустити свій проєкт».

Наталія розповідає: ще з перших днів повномасштабного вторгнення помітила, що коло її спілкування розділилося на два полюси: ті, у кого хтось воює на передовій, та ті, де серед знайомих чи родичів немає військових.

Наталія Попадюк з чоловіком

«Часто люди думають: коли чоловік пішов воювати, то це нібито його вибір. Так, є воїни, які записалися добровольцями, але вони не вибирали жити в час війни, – каже Наталія. – Тож на початку війни, спілкуючись зі своїми знайомими, я помітила, що ті, хто бояться і не хочуть відпускати чоловіків на війну, ніколи не зрозуміють почуттів тих, чиї рідні вже воюють. Бо для жінки, яка залишилася вдома сама з двома маленькими дітьми дуже боляче чути, як, наприклад, хтось розповідає, як вдалося відправити чужого чоловіка за кордон. Так, у людини така позиція, вона не винна, ніхто не може її засуджувати, але у той же час жінки військових потребують іншого кола спілкування – того, де їх зрозуміють, кола однодумців, де можна розповісти про свої переживання і отримати підтримку. Бо я, наприклад, не зможу, скажімо ділитися своїм болем з подругою, яка не має рідного на війні, адже вона мене просто не зрозуміє».

Тож у травні Наталія розмістила пост на своїй сторінці у Фейсбуці з ідеєю створення групи підтримки «Ті, які чекають». Вже наступного місяця відбулася перша зустріч.

«Чесно кажучи, спочатку трохи хвилювалася, бо не знала, чи варто ще додатково брати на себе якісь обов’язки, адже я організовую все на волонтерських засадах, а на це потрібен ресурс, час тощо. А ще є діти, робота, домашні клопоти, – каже Наталія. – Проте люди почали активно відгукуватися, тож я зрозуміла, наскільки це питання актуальне, а тема наболіла».

Наразі у групі підтримки, яку організувала Наталія є 15 жінок з різних міст України, а також з-за кордону, чоловіки яких перебувають на передовій. Зустрічі відбуваються щонеділі у онлайн-форматі.

«Це не терапевтична група, хоча з нами є отець і психолог. Це не інформативна група, хоча я намагаюся запрошувати фахівців і розглядати актуальні теми, наприклад, юридичні  і правові аспекти мобілізації. Це – комунікативна група дружин та дівчат, які чекають коханих з війни, – зауважує Наталія. – Так, ми організовуємо зустрічі з психологами, терапевтами, священиками чи юристами, аби глибше розуміти, як давати собі раду, і які можуть бути опори на зараз і на потім. Але основою спільноти є просто спілкування на умовах «рівний рівному». Ми ділимося тим, що болить, і тим, що радує нас, як справляємося і як не справляємося, це безпечне місце, де можна побути собою. Ми маємо також визначений час для молитви, де згадуємо наших чоловіків та наші потреби».

Окрім онлайн-зустрічей, жінки спілкуються у спеціально створеному чаті, де діляться своїми переживаннями, корисною інформацією, допомагають матеріально. Одна із найболючіших тем – питання стосунків, адже через війну вони перейшли у онлайн-формат на відстані.

«Найчастіша тема, яку ми обговорюємо, стосується психологічного та емоційного стану. Наприклад, питання переживання розлуки, тривога за життя близької людини, хвилювання через проблеми у стосунках чи страх за майбутнє. Жінкам не вистачає спілкування з коханими, адже на війні не має можливості часто виходити на контакт.

Фото:https://life.pravda.com.ua/health/2022/08/28/250200/

Також тригером для жінок є картина, яку вони спостерігають щодня: вони бачать, як інші проводять час із дітьми чи прогулюються з дружинами, в той час як їхні чоловіки на війні, – ділиться Наталія. –  Для мене це не нове, бо я вже це переходила, але для багатьох жінок це незвідана ситуація. Жінка думає, що чоловік повернеться з війни і все буде так, як було, або буде навіть краще, але так не відбувається, точніше буває дуже рідко. Бо чоловік пережив на війні потрясіння, війна його змінила, він може мати травматичний досвід. І це виклик для його родини.

Для жінки, яка була не підготовлена до цього, не чула про це інформації, це може бути шокуючим. Вона не знає, як поводитися, як собі давати раду, як чоловікові давати раду. Тому в нашій групі підтримці ми говоримо про ці проблеми,  доносимо інформацію, ділимося власним досвідом. Тобто готуємо одна одну до можливих ситуацій, що дійсно дуже важливо.

У цьому плані ми використовуємо досвід  Америки. Там, поки чоловік ще на війні, сім’я вже проходить реабілітацію: дружина готується і розуміє, з чим вона може зіштовхнутися. І так само подружжя обоє готуються, коли чоловік перебуває в ротації чи у відпустці».

Наталія додає: такі групи, спільноти стають рятівним колом для жінок, які вперше стикнулися з розлукою на такий тривалий період і війною.

«Емпатійна підтримка – це дуже важливо. Інколи людині потрібно, щоб її просто вислухати, жінки часто потребують бути почутими, бути прийнятими, бути потрібними, Вони хочуть відчувати тепло, підтримку. Коли їх приймають радо, коли можуть розділити їхнє горе, коли можуть простягнути руку допомоги – це, напевно, найважливіше, – каже Наталія. – Жінкам дуже важко в момент розлуки, особливо в перший раз, бо ні жінка, ні чоловік не знають, що чекає воїна на війні. Про ці кризи діляться дівчата, ділюся і я з ними. І це справді дає величезну підтримку. Більше того, дуже важливо мати таку підтримку».

Наталія Попадюк розповідає, що долучитися до групи підтримки жінок військоковолужбовців можуть ті, хто чекають чоловіків з війни і  потребують спілкування. Для цього потрібно написати жінці у Фейсбуці. Участь у групі – безкоштовна. У майбутньому Наталія планує створити такий простір у офлайн-форматі, проте для цього потрібні ресурси.

«Наразі я у пошуках грантових ініціатив, які б дозволили розвивати і поглиблювати цей напрям допомоги, – каже жінка. –  Запрошую тих дівчат та жінок, котрі чекають своїх чоловіків з війни, до групи підтримки. Безперечно, вам, тим, які чекають, нелегко. Проте у спільноті завжди легше».