Майже 700 літрів плазми, зібраної з крові донорів, визнали непридатними для лікувальних цілей на Тернопільщині кілька років тому. Коштовну сировину можна було продати фармацевтичним компаніям з виробництва медикаментів. Центр служби крові, який її зберігає, мав отримати за плазму сотні тисяч гривень.
Журналісти вирішили розібратися, чи одержало обласне комунальне підприємство бодай щось? І взагалі, що сталося з запасом плазми, який формувався завдяки тому, що люди віддавали свою кров, щиро вірячи, що комусь рятують життя?
Дефіцитна сировина
Найвідомішою громадською організацією, яка шукає донорів у Тернополі та в області, є «Я Донор». Організація діє вже три роки. Її керівник Роман Ничвидюк каже, до нього постійно звертаються родичі хворих, які шукають для них кров, аби врятувати життя. Адже кожного дня в лікарнях роблять операції, кожного дня люди в пошуках донорів.
– Сталася в сім’ї проблема. Хтось з родичів знаходиться в лікарні, і потрібна кров. Донорів немає, – розповідає Роман Ничвидюк. .
Збір донорської крові роблять в районних лікарнях. Але вона там не зберігається. Її перевозять із закладів в обласну центральну службу крові. Або ще як називають в медичних колах «завезли в банк крові». Звідти йде розподіл у зворотному зв’язку. Тож, виходить, що громадяни можуть звернутися в так званий “банк”. Але чому ж тоді люди йдуть до громадських організацій?
– Логічно, є установа, яка фінансується державою, працівники отримують заробітну плату. І ця установа мала би допомогти цю кров знайти і передати для хворого родича. Але якщо я маю донора, то його кров безпосередньо направляють в лікарню безкоштовно. Коли нема, відбувається певна схема. Для того, щоб отримати цю кров, потрібно домовлятися в центрі переливання. Ціна домовленості акумулюється в межах 500 грн за одного донора, – розповідає Роман Ничвидюк.
Він додає, що явних доказів хабарництва не віднайти. Люди до правоохоронних органів не звертаються. Причина проста: 500 чи навіть 1000 гривень – невелика сума, коли стоїть питання порятунку життя. Люди не хочуть зізнаватися.
– Це дуже закрита тема. Далеко не кожен готовий надати інформацію, як все відбувається. І є ще один момент. А якщо доведеться знову купити кров, бо нема донора? Людей лякає страх. Простіше заплатити. А якщо повідомити в поліцію, то наступного разу кров ніхто «не продасть», – каже Роман.
Попри те, що на загал кров виглядає як річ дефіцитна, Роман дізнався, що великі обсяги її на Тернопільщині не використовують. Чоловікові стало відомо, що в обласному центрі служби крові був великий запас плазми. Він зник.
Переробка крові на запас
2018-ий рік. Великі запаси крові, які зберігаються в тернопільському “банку”, стали непридатними для лікувальних цілей. Виходить, що тоді як люди постійно шукають кров для операцій, в обласному “банку” вона просто залежалася.
Що ж робити у випадку, коли сировина вже непридатна для лікування? Комунальні підприємства зобов’язані просити дозволу в місцевої влади, щоб продати її. Наприклад, фармакологічним компаніям, які роблять з її плазми медикаменти.
Тож на адресу Тернопільської обласної ради від обласного центру переливання крові надходять листи з проханням надати згоду на продаж 673,5 літрів плазми донорської крові.
Плазма – це рідка частина крові, завдяки якій циркулюють тілом поживні речовини, вітаміни, мікроелементи. На 90-92% складається з води, решта – білки, глюкоза, мінерали. Плазма займає 55-60% крові або 5% ваги тіла людини.
Із запасів донорської крові виділяють плазму з метою її подальшої переробки на такі компоненти, як альбумін, імуноглобулін та фібриноген. Це білки, які широко використовуються у медицині. За потреби – вводяться людині за ниркової недостатності, при обгоранні шкіри чи після хірургічного втручання – з метою підвищення імунітету (імуноглобулін). Є різні випадки. Кров штучно не створиш. Наразі медицина не вигадала, чим замінити людський білок.
Крім того, перероблені компоненти крові недешеві. За звичним пошуком в Google, вартість однієї коробки ампул імуноглобуліну в залежності від відсотків в розчині та об’єму для ін’єкції сягає від 1200 до 5300 грн. Придбати ці компоненти крові можна в аптеках як медичні препарати в ампулах.
Раніше Тернопільський обласний центр служби крові мав право самостійно переробляти плазму на компоненти крові. У зв’язку з медреформою, з 2017-го року він цього робити більше не може.
У листі до обласної ради Центр служби крові попросив депутатський корпус продати плазму. Щоправда за ціну, що нижча від собівартості збору крові:
«З метою уникнення накопичення значних залишків плазми крові, що не використовується з лікувальною метою, центр служби крові просить дозволу на реалізацію плазми у у вигляді передачі для виробництва препаратів крові суб’єкту господарювання – ВАТ «Біофарма», м. Київ з компенсацією витрат закладу на договірних засадах (по ціні 600,00 грн. за 1 літр плазми)».
– У 2018-му році забір однієї літри плазми вартував близько 1200 гривень. Тоді така сума формувалася з розрахунку, що на забір використовуються спеціальні реагенти, установка, медпрепарати. Зараз ще дорожче, – каже Роман Ничвидюк.
Виходить, обласний Центр переливання крові просив дозволу в облради продати запаси за половину ціни від собівартості. Але навіть такої збиткової “комерційної пропозиції” він в результаті не отримав.
«Ігнор» депутатів обласної ради
З кінця осені 2018-го року в сесійному залі Тернопільської обласної ради тривав ремонт. Сесії були виїзними, проводилися в районних центрах. Процедура голосування відбувалася вручну. Підрахунок голосів здійснювався шляхом збору підписів кожного депутата.
Відтак, через довгу процедуру на кожному виїзному засіданні сесії депутати розглядали не більше 30 питань. І так тривало майже рік.
Проект рішення про дозвіл на продаж плазми потрапляв у кожен порядок денний 50-70 питанням. Але до його розгляду і ухвалення відповідного сесійного рішення не доходило.
З відповіді Тернопільської обласної ради на інформаційний запит журналіста повідомили:
«Таким чином, у шостому скликанні питання щодо надання Тернопільському обласному центру служби крові дозволу на продаж плазми, непридатної для використання з лікувальною ціллю, Тернопільською обласною радою не розглядалося».
У листопаді 2019-го це питання взагалі зняли з розгляду і більше на сесіях воно не піднімалося.
Затягування часу з ухваленням необхідного рішення призвело до того, що закінчився термін придатності плазми на переробку, повідомили журналістам в тернопільському обласному центрі служби крові.
За даними системи рекрутингу донорів «ДонорUA», одній людині не можна здавати за один раз більше 600 мл плазми. Тобто, за простою арифметикою, щоб сформувати запас 673,5 літри, необхідно 1122 донори. Виходить, що більше тисячі донорів пройшли процедуру здачі. Допомагали разом з медиками в порятунку життів людей.
Але невеликій кількості депутатів майже рік виявилося байдужим питання про порятунок людського здоров’я. Їм виявилися байдужі витрати обласного бюджету на 800 тис. грн, які витратили на збір крові. Чи бодай компенсація у половину вартості, яку хотів отримати центр переливання крові, нехай навіть така розцінка викликає подив.
А що робить далі Тернопільський обласний центр служби крові?
Утилізація 800 тисяч гривень
Термін придатності 673,5 літри плазми для переробки на компоненти крові закінчився. Її більше не можна було використовувати в будь-яких цілях. Ні переробити, ні продати. І навіть не варто зберігати. Безгосподарність і халатність перетворювало плазму з донорської крові на гній.
Відтак, посилаючись на низку нормативних документів та наказів МОЗ України, у Центрі переливання створили комісію. Вона списала запаси.
«За інформацією підприємства у зв’язку із закінченням у вересні 2019-го року трьохрічного терміну зберігання 673,510 літрів плазми, яка планувалася на продаж, як вихідна сировина для виробництва препаратів крові, її реалізація була неможливою, оскільки була непридатною для подальшої переробки на препарати крові. Станом на 01.03.2021року плазма, непридатна для використання, на підприємстві відсутня», – звучить у відповіді Управління охорони здоров’я Тернопільської ОДА на журналістський запит.
– Тобто, 800 тисяч гривень утилізували? – запитав журналіст в. о. директора обласного Центру служби крові Петра Лучанка.
– Бачите…, Як вам сказати?.. Утилізували згідно регламентуючих документів, які нам кажуть, як ми маємо чинити, – обдумуючи кожне слово, відповів керівник.
Історія з утилізацією великої кількості крові – не нова. Журналісти відшукали схожу справу, де фігурував “банк крові”. У 2018-му році правоохоронці почали розслідування щодо дій посадових осіб Центру служби переливання крові.
Згідно з данимих судового реєстру, комунальна організація «Тернопільський обласний центр служби крові» з 2014-го року укладала низку завідомо збиткових договорів з реалізації виготовленої плазми донорської крові та її компонентів.
«В процесі виконання цих договорів, службовими особами спеціалізованих установ та закладів переливання крові, здійснювалась безпідставна та незаконна уцінка донорської крові та її компонентів у розмірі понад 50 % від собівартості (втрата первинної якості) під приводом порушення температурного режиму, сплину терміну придатності, що фактично не відповідало дійсності, – йдеться в судовій ухвалі, справа №607/17028/18 .
У спілкуванні зі слідчим ГУ НПУ в Тернопільській області стало відомо, що вказане кримінальне провадження закрили у зв’язку з відсутністю складу злочину.
– Вони (правоохоронці – прим.) не знайшли ніяких протиріч. Вони тоді перевіряли по всіх областях. Перевіряли, дивилися, – відреагував на питання про кримінальну справу Петро Лучанко.
Мерседес за мільйон і нерухомість родини
Петро Лучанко очолює обласний Центр служби крові більше тридцяти років. Посів керівне крісло у 1988-му.
Згідно з його декларацією, посадовець веде, здавалось би, простий спосіб життя. Зарплата керівника у 2020-му становила 183,3 тис. грн. За сумісництвом працює також лікарем-трансфузіологом в Тернопільській міській дитячій лікарні та в обласному перинатальному центрі «Мати і дитина». У 2020-му його сукупний дохід разом з пенсією становив 322,7 тис. грн.
Дружина теж на пенсії. На неї записана невелика квартира в Тернополі – 33 кв. м. І вона володіє невеликим родинним будинком в селі Малашівці.
Також є в них будинок в селі Плотича. Згідно з декларацією, його загальна площа 60,8 кв. м. Утім, насправді, це – двоповерховий будинок, металеві ворота, подвір’я в плитці, гаражі на кілька автомобілів.
Чому така відмінність між реальністю і декларацією, Петро Лучанко пояснює, що ще не встигли переробити документацію.
– Ми вже подали документи (в Бюро техінвентаризації – прим. авт.), щоб зробити все як має бути – говорить Петро Лучанко. Там нема ніякого злочину.
У декларації в.о. директора Центру є автомобіль HONDA CR-V, 2008 року випуску, записаний на дружину. Придбаний в 2019-му за 50 тис. грн.
Однак, Петро Лучанко з дому на роботу і назад їздить на значно дорожчій машині. Його можна помітити за кермом білого Мерседеса-Бенц GL 500 4 Matik. За номером автомобіля визначаємо, що джип 2013 року випуску.
Вартість такого автомобіля може сягнути більше 1 млн. грн. Тобто, щоб його придбати, керівнику разом з дружиною треба відкладати гроші щонайменше три роки.
– Це не мій Мерседес. Це невістки. Я його взяв, так би мовити, в оренду, – зреагував Петро Лучанко
– Ви зобов’язані були його задекларувати, – зауваження журналіста.
– Нііі! Я ніякого відношення до невістки не маю, – пояснював медик.
Великого бізнесу в його сина Романа з невісткою непомітно. За даними аналітичної системи Юконтрол, у списках підприємців Романа Лучанка нема. Він пов’язаний лише з громадською організацією «Старий парк».
Список співзасновників «гошки» повністю повторює список орендарів земельної ділянки поруч з однойменним «Старим парком» в Тернополі. На цій ділянці, площею 0,01 га, стоїть чотириповерхова будівля. Там є приватна клініка і аптека.
Власність сина і бізнес в ГО «Старий парк» могла би хоча б якось пояснити наявність Мерседеса бізнес-класу в Петра Лучанка. Утім, керівник Центру переливання крові здивувався на питання про те, чи відомо йому, що Роман володіє часткою майна в невеликому медцентрі.
– Ви маєте відношення до громадської організації «Старий парк»?
– Перший раз чую.
– Там є ваш син…
– Це двісті метрів звідси. Всі питання туди.
Пачка папірос?
Наявність дорогого автомобіля невістки, незадекларована нерухомість у відповідній площі, громадська організація із землею біля парку Тернополя.
Звідки статки у сім’ї очільника “банку” крові? Громадський діяч Роман Ничвидюк для себе вже знайшов відповідь.
– 500 гривень в наш час – дуже малі гроші. Їх легко знайти. Їх не шкода, коли розумієш, що так дуже просто і легко вирішити проблему. Сама проблема спонукає людину заплатити. Одного разу жінка, яка в нас просила здати кров, залишала гроші. Стійте, кажу їй, донорство – це безкоштовно. Вона здивувалася, що нічого не треба платити. Як так “не треба грошей”, якщо раніше вона звикла до того, що відкривала гаманець, – розповів Роман Ничвидюк про один з випадків, з яким стикається у волонтерській діяльності.
Що відбувається з донорською кров’ю, ми прямо питаємо Петра Лучанка.
– Вам люди залишали гроші за кров?
– Мені? І що з того?
– 300, 400 гривень…
– Нууу послухайте, вони (люди – прим.) можуть казати тисячу… Ви прийшли і кажете, я Вам лишу гроші… А експедиції, а бухгалтерія, як має бути? Ну люди можуть… Ну нащо таке… Є люди. Приходить і каже: «Петро Іванович, я вам винен». Я кажу: «Що?» – «Я знаю, що ви курите. Ви мені помогли». Приносить пачку папіросів «Ротманс». Ось ми з вами гарно поговорили, і ви мені кажете нате пачку папіросів. Якщо я не візьму, людина може подумати, що я… «хам».
