Інколи здається, що обставини сильніші за тебе і ти не зможеш їх подолати. А інколи, щоб вирішити проблему достатньо бути почутим. У Тернополі працюють осередки всесвітнього руху «Віра і світло», який об’єднує у велику сім’ю людей із інтелектуальними порушеннями, їх батьків та приятелів.
Про діяльність об’єднання поспілкувалися з учасницею «Віри і світла» Любов’ю Кобильняк.
Як спільнота «Віра і світло» з’явилася в Україні, або з чого все починалося
Спільнота «Віра і світло» належить до всесвітнього руху, що виник у 1971 році. «Історія його створення почалася з того, що двоє братів, які мали інвалідність хотіли взяти участь у прощі до Люрду. При мандрівці чоловіки зустрілись з багатьма проблемами, бо не всі розуміли чому вони так ризикують, навіщо вирушають у складну дорогу. Люди радили їм залишитись вдома і не виснажувати своє здоров’я прощею. Але паломництво, незважаючи на всі труднощі відбулося. Через чотири роки, у 1971 році, Жан Ваньє та Марі Елен Матьє заснували християнський рух та організували прощу до Люрду, яка налічувала 12 тисяч людей» . — розповідає Любов Кобильняк.
В Україні організатором руху «Віра і світло» була канадійка українського походження —Зеня Кушпета. Пані Зеня започаткувала спільноту у Львові, а через рік, у 1993 році спільнота почала діяти у Тернополі. Спершу рух у Тернополі мав два осередки: при Катедрі (собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці УГКЦ) та при храмі Матері Божої Неустанної Помочі. З часом осередки з’явилися при інших храмах.
«Ми не вживаємо слова волонтер. У нас є приятелі, друзі та батьки»
«Спільнота «Віра і світло» об’єднує у собі три групи учасників. Це друзі — власне люди з інвалідністю, з інтелектуальними порушеннями, їхні батьки — їхні батьки та опікуни та приятелі — молодь, люди доброї волі, які хочуть проводити час у спільноті, мають бажання допомогти. Ми свідомо не використовуємо до них слова «волонтер», оскільки мета спільноти об’єднати людей у одну велику сім’ю, родину». — продовжує свою розповідь учасниця спільноти.
Також у спільноті є капелан (священик храму) та провідник, який керує спільнотою. Обирають провідника з поміж батьків та приятелів «Віри та світла». Провідник підпорядковується координаційній раді, яка як і провідник обирається раз на три роки. До ради входять батьки, приятелі і хоча б одна сім’я, яка відвідує спільноту.
«Учасники руху збираються тричі на місяць. Першої неділі місяця проводять молитву на вервиці, другої — вся спільнота бере участь у Літургії в Матері Божої Неустанної Помочі. На третю неділю відбувається святкування. На святкуванні читають Святе Письмо, роздумують над Темою місяця, а опісля — вітання іменників, частування».
«Віра і світло» — це про любов
Реальність залишається реальністю і не завжди суспільство готове створити умови для інклюзивного середовища, включення у соціум людей, потреби яких дещо відрізняються. Часто людина залишається сам на сам із проблемою, а суспільство змушує її «сидіти у чотирьох стінах» позбавляючи елементарних радощів життя.
Головними завданнями спільноти є створення площини для соціалізації людей із інтелектуальними порушеннями, підтримка членів родини, створення спільності де всі її учасники почувалися б потрібними. Люди регулярно зустрічаються, щоб ділитися труднощами і радощами, святкувати і молитися, підтримувати одні одних, зростаючи у дружбі, вірі та любові.
«Віра і світло» організовує екскурсії, прощі до святих місць, а також виїжджають на таборування, щороку здійснюють Віросвітлянську прощу. Спільнота активно співпрацює з іншими організаціями, християнськими рухами, разом планують подорожі, відпочинок, розваги.
«Дуже товаришуємо із спільнотою «Лярш-Ковчег». Більшість учасників «Віри і світла» є також членами «Ляршу». Трапляється таке, що у друга спільноти помирають батьки і людина втрачає опікуна. У Львові є два види «Ляршу»: денний та цілодобовий. У цілодобовому перебувають ті друзі, які втратили опікунів. На жаль, у Тернополі через складну юридичну процедуру діє лише денний «Лярш». — розказує Любов Кобильняк.
Спільнота «Віра і світло» в першу чергу є групою любові, дружби та взаємопідтримки. Головною цінністю спільноти є розуміння того, що кожна людина потрібна у цьому світі і її любить Бог такою, якою вона є.
