Міністерство культури та інформаційної політики України розширило Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України на один новий елемент. Відповідний наказ підписав Олександр Ткаченко, міністр культури та інформаційної політики України, 24 жовтня 2022 року.
Так, новим елементом став обряд «Засівання з конем», який родом із села Вістря Коропецької ОТГ Тернопільської області.
Опис обряду
На Тернопільщині у селі Вістря Коропецької територіальної громади зберігся давній обряд ‒ засівання з конем в ніч з 13 на 14 січня. Новорічне дійство провадить молодь. У ньому беруть участь колядники, засівальники, поводир коня, музики, усіх понад 20 осіб.
Для здійснення обряду вибирають об’їждженого і красивого коня. За день до свята його привчають ходити по сходах, аби вміло заходив у домівки. Призвичаюють і до музики – спершу тихої, а потім гучної. Щоб кінь був смирнішим, підгодовують зерном та цукром. Розподіляють ролі: обирають посівальників, віншувальників і поводиря коня. Для коня парубки плетуть вінок, переважно з гілок туї, кетягів калини чи горобини, і прикрашають паперовими квітами, колоссям пшениці.
Зрання 13 січня парубки чистять, миють коня, прикрашають квітами, накидають на нього покривало, на шию чіпають хомут із дзвіночками, на голову – обрукєнку (уздечку), а також зав’язують хустку та одягають вінок із новорічними гірляндами. Водночас грають музики, колядують.
Опівночі парубки вирушають по селу. Ходять по тих оселях, де є незаміжні дівчата на виданні. У ватазі завжди є парубки, яким подобаються дівчата з тих осель, до яких вони ходять засівати. Під вікном музики грають марш. Дівчина запрошує колядників до хати.
Першим заходить посівальник з торбиною через плече, у якій зерно, цукерки, горіхи, гроші й засіває. За ним – колядники, поводир заводить коня. Під час колядування та віншування дівчина (поводир, господар оселі) годують коня заздалегідь приготованим сіном, зерном та калачем. Опісля, коли коня виводять із світлиці, музиканти грають два танці ‒ вальс і польку (або фокстрот). Хлопець із ватаги, якому до вподоби незаміжня дівчина, запрошує її до танцю. Потім парубок веде дівчину на подвір’я, садить на коня і разом вони виїжджають за ворота. Це символізує: невдовзі дівчина вийде заміж і покине батьківську домівку.
Обряд засівання з конем у цьому селі триває аж до ранку, допоки не обійдуть оселі всіх дівчат-виданиць. Також вступають до сільської ради та крамниць, але коня не заводять. Наостанок йдуть до церкви. Святкові Богослужіння на Василя у Вістрі розпочинаються тільки після того, як парубки засіють і заколядують в обох храмах. А ввечері молодь забавляється у сільському клубі.
Існує повір’я: якщо кінь у хаті наслідить, то дівчина того ж таки року неодмінно вийде заміж.
Прикметно, що навіть за радянської влади, під час заборони, обряд «Засівання з конем» продовжували відтворювати. Частину «засіяних» коштів передають на церкви.
