Notice: Function _load_textdomain_just_in_time was called incorrectly. Translation loading for the wp-embed-facebook domain was triggered too early. This is usually an indicator for some code in the plugin or theme running too early. Translations should be loaded at the init action or later. Please see Debugging in WordPress for more information. (This message was added in version 6.7.0.) in /home/ochevydetste/public_html/wp-includes/functions.php on line 6121
Очевидець.Медіа Гендер –
18.04.2025
“Хотіла – маєш!”: чому післяпологова депресія – не вигадка, а часто – наслідок міфу про маму-героїню

“Хотіла – маєш!”: чому післяпологова депресія – не вигадка, а часто – наслідок міфу про маму-героїню

– Я дивилася на себе в дзеркало і думала, що от добре було би померти. Не по-справжньому, а днів так на 5. Щоб той зуб у сина нарешті прорізався, і я не чула цих плачів. Щоб до нас прийшли якісь люди і навели лад в домі. Щоб принесли готових страв, як в американських фільмах, і не довелось нічого готувати. І щоб про мене говорили щось хороше, а не те, що я сама про себе думаю всі ці місяці. А потім зрозуміла, що такі думки в мене з’являються не періодично. Я з ними прокидаюся і засинаю. Це було, як відчуття закоханості, коли ти носишся з якоюсь солодкою думкою чи спогадом про людину. Я ж думала, наскільки це все мене втомило і що я на таке не підписувалася. Що це мало бути щастям, а виявилося кошмаром. І що все найгірше не залишилося в пологовому під час народження сина.

Жінка, яка так відверто розповідає про свої відчуття перших місяців материнства, в соцмережах – щаслива та успішна, фото її сім’ї збирають десятки лайків та коментарів-компліментів. За межами інстаграму вона вважає себе невдахою, бо ідеальна картинка існує лише на вдалих фото. В реальності є лише постійне відчуття втоми і безвиході, безсоння та картання себе за те, що погана мама, що не може впоратися і що сама себе розчарувала.

Міфи про материнство

– До пологів я жила активним життям і планувала продовжувати. Їздити на фестивалі, подорожувати, багато працювати. Я думала, що буду отією мамою-супергеройкою, якій все вдається. І от. Я не могла впоратися ні з чим навіть на рівні побуту. Відчуття було таке, наче я – не я. Це не моє тіло, бо воно справді змінилося, хоч ніхто не бачив обвислого живота на фото із вдалими ракурсами, ніхто не помічав синців під очима, хоча я була вічно невиспаною. Але найгірше – навіть партнерові страшно було зізнатися, що я мрію не про перші кроки нашої дитини, а про те, щоб мене не стало і відпочити від цього всього, – жінка просить назвати лише її ім’я – Олена. Не хоче, аби її критикували, бо й сама вважає себе недостойною бути мамою.

За результатами досліджень ресурсу Postpartumdepression, 70-80% жінок після народження дитини відчувають так званий baby blues – післяпологовий сум – тимчасовий та короткочасний стан психічного та емоційного здоров’я, що може настати одразу після пологів.

«Медичні працівники не вважають це серйозним або важким станом, а нормальною реакцією організму на зміну рівня гормонів, виснаження та зміну життя через народження дитини. Цей стан триває кілька тижнів і його вважають найлегшою формою післяпологової депресії», – пояснюють на сайті ресурсу.

Однак від 10 до 20% жінок стикаються із іншими клінічними формами післяпологової депресії: від підвищення тривожності і аж до посттравматичного стресового розладу та психозу.

– Але кому я маю про це розказати, якщо час від часу чую про те, що “раніше жінки в полі народжували і йшли далі працювати, і нічого їм не було”, – каже Олена. – І це вганяє мене в ще більший жах. Бо я боюся зізнатися іншим, що моє життя – не таке, як в соцмережах. І що я сама можу стати причиною депресії для інших мам. Коли ж попросила допомоги в свекрухи, та сказала, що своїх дітей вона вже виняньчила, і що моя дитина – мої клопоти. «Хотіла – маєш!»

Психологиня Ірина Басіста пояснює: в суспільстві живе стереотип про те, що материнство – це коли ти така гарна котиш перед собою візочок із усміхненим малюком. І на цей гачок потрапляє чимало жінок, які справді в усе це вірять.

– Але після пологів жінка стикається геть не з тим, про що вона мріяла і як це уявляла, тому це також може вплинути на її психічний стан, – пояснює психологиня. – Крім того, після пологів мама дуже включена в дитину, тож майже не дослухається до себе, до власних емоцій і потреб. Якщо раніше вона би змогла зупинитися і обдумати, що з нею не так і чому, то з дитиною вона не має на це часу і сил.

І тому так важливо, аби найближче оточення стежило за самопочуттям жінки. Особливо варто бути чуйними до мами, якщо в неї вже раніше були епізоди депресії.

В цьому випадку, скоріше за все, вони будуть і після пологів. Хоча це не завжди пов’язано, бо післяпологова депресія – спричинена не лише емоційно, а й гормонально. Ще один нюанс – люди зазвичай вірять, що післяпологова депресія – це дослівно означає, що вона має виникнути одразу ж після виписки з пологового. Натомість дуже часто вона виникає за кілька місяців, бо жінка виснажена фізично та емоційно. Це той момент, коли ризик виникнення депресії є досить високим.

«Та що ти за жінка така?»

У моєї доньки є «традиція» – за годину до сну вона починає плакати. Сусіди про це вже в курсі, бо стіни в нас тонкі. Але іноді оцей плач застає нас із малючкою в парку. Звісно, що мало який день обходиться без того, щоб до нас не підійшла якась добра жінка з порадами, що я повинна зробити, аби дитина заспокоїлася. Це вже зараз я ставлюся до цього спокійніше, бо розумію, чому донька так поводиться. Але в перші місяці я сама не раз плакала, коли якась незнайомка починала агресивно казати, щоб я вгомонила свою дитину, – нарікає Ганна.

Але при цьому додає, що незнайомці ще й ображаються, коли до їхніх порад мама не прислухається вже і негайно. Скільки отаких непрошених розмов закінчувалися фразами “ото понароджували, а нащо – неясно”, “та яка з тебе мама, подивися, в дитини вже ніжки посиніли з холоду” – і це ще найбезневинніші репліки. Ганна каже, що перші місяці їй давалися важко, бо в пологовому довелося зробити кесарів розтин. Відповідно, брати доньку на руки було важко фізично, шрам болів, дитина плакала. А отакі репліки зі сторони, коли й сама розумієш, що десь щось не врахувала, просто добивали. Жінка починала плакати в тому ж таки парку.

І от ти сидиш така беззахисна, втомлена, голодна, бо доньку нагодувала, а себе вкотре забула, і справді забула для малої взяти якісь штанці, і ті ніжки дійсно вже синіють, чи то мені так тільки здається, бо так сказала якась чужа жінка. І раптом мене добивають словами: «О, диви, вона ще й реве. Та що ти за жінка така, що дитині ради не можеш дати?», – згадує Ганна.

В результаті вона просто боялася вийти з дому. Постійно перевіряла, чи взяла все необхідне, і, звичайно ж, щось та й забувала. І вкотре хтось їй робив зауваження.

Здавалося, в мене на лобі написано, що я – погана мати. Я постійно переживала, що хтось це вкотре помітить і підійде вичитувати, вчити мене, як я маю поводитися, критикувати, не добираючи слів, – жінка зізнається, що в неї тоді почалися проблеми зі сном, зросла тривожність. З одного боку вона розуміла, що люди робили це начебто з найкращих поривань, але те, ЯК вони це робили, її щоразу травмувало.

Психологиня Ірина Басіста висловлює припущення, що таке бажання піклуватися навіть про незнайому дитину склалося в нашому суспільстві історично.

Після Голодомору і воєн чужих дітей не буває. Бачиш дитину – її потрібно нагодувати, попіклуватися про неї. Тому й досі є нормою, коли зовсім незнайомі люди щиро дають дітям яблука в парку, хоча поруч є мама, але її думку та й присутність просто ігнорують, – пояснює експертка. – Це відбувається на підсвідомому рівні. Звісно, минуле покоління не перевчити, але сучасне і майбутнє – можна. Тому варто зрозуміти, що чужа дитина – це чужа дитина. І якщо поруч з нею мама, значить, вона в безпеці.

Психологиня також звертає увагу на те, що після пологів жінка – дуже вразлива.

Вона в такому дитячому стані, на рівні свого малюка, бо налаштовується на нього і їй потрібно стати психологічно такою ж маленькою, аби його зрозуміти. Коли ж приходить доросла людина і починає їй щось радити, жінка натомість починає відмовлятися від своїх інстинктів і прислухається до інших, або витрачає ресурси, аби відстояти свої кордони, – зауважує Ірина Басіста.

Звісно, ситуації бувають різні. Якщо бачите, що жінка вже на межі, бо дитина плаче, підійдіть і спитайте, чи не потрібно допомогти. Але не варто радити чи робити зауваження, критикувати і знецінювати маму немовляти.

Нам варто розуміти, що отакі втручання – це порушення особистих кордонів. Через оту вразливість жінка починає сумніватися в собі, або починає робити те, що сказала незнайомка, яка просто проходила повз, але не знає контексту ситуації, – коментує ситуацію психологиня. – Мамі ви насправді можете допомогти. Наприклад, поки вона несе на руках дитину, яка кричить і не може заспокоїтися, ви тим часом можете поруч котити возика. І це буде найкращою підтримкою, якщо ви справді хочете допомогти.

Післяпологова депресія та її прояви

На що варто звернути увагу оточенню, щоб не пропустити проявів депресії у жінки, котра народила дитину? Тут психологиня пояснює, що варто вміти уважно слухати і чути, бо жінка не просто скаржиться, а подає сигнали.

– Якщо в мами постійні перепади настрою – це може бути і просто втома, але й ознака депресії. Але якщо ознак є кілька, тут вже варто бути уважнішими до жінки, – пояснює Ірина Басіста. – Для мами непомита голова – це скоріше норма, але якщо це триває вже кілька тижнів, а вона навіть не звертає на це увагу, це може бути дзвіночком. Якщо жінка каже, що їй це все набридло, що вона погана мама і що в неї нічого не виходить, що вона не отримує задоволення від материнства, вважає, що проблема в ній, відчуває, що шкодує про материнство, – повірте, сказати це іншим – непросто.

Жінку варто слухати, наголошує експертка. Але й жінка повинна дослухатися до себе. Психологиня наводить перелік ознак, які мають насторожити жінок, котрі народили:

– роздратована та апатична більше, ніж зазвичай;

– відчуває втому як тілесний біль;

– виникають думки про суїцид чи фантазії про те, що вона помре;

– не отримує радості від бажаної і планованої дитини;

– виникають непорозуміння з родиною та близькими (хоча це також можуть бути наслідки і попередніх невирішених конфліктів, коли жінка, а тепер вже мама, змушена захищати свої кордони;

– думки “мене ніхто не розуміє, я нікому не потрібна”;

– хочеться закритися від інших, зникає бажання спілкуватися з іншими мамами, подругами, батьками. Жінка втікає в себе.

Жінка не одразу знає, що має робити з дитиною, на це потрібен час, цьому вчаться. А те, що називається материнським інстинктом, є не що інше як прив’язаність. Так, іноді вона спрацьовує природньо, але загалом це тривалий процес, пояснює Ірина Басіста.

Є міф, що мама одразу ж має бути щасливою. Але уявіть собі: ви жили своїм життям, і тут з’являється дитина, і вам треба не лише помістити в свою психіку ще одну людину, а всі ваші плани тепер будуть проходити через думку про дитину. І це поширюється на все ваше подальше життя у найближчі 18 років, – каже експертка. – Ви хочете поїсти? А де дитина? Навіть якщо ви хочете в туалет, вам спершу треба подумати, як покласти дитину так, щоб вона була у безпеці.

Навіть якщо ми починаємо будувати стосунки із дорослими людьми, нам потрібен час, аби підлаштуватися. І це мова про дорослу особистість, яка сама може себе прогодувати, одягнути, подбати про себе. А дитина – це про дуже тісний контакт, і не кожна жінка зі старту зможе його витримати. Бо ти перебуваєш у залежності від дитини, але й вона одночасно перебуває у залежності від тебе.

Яку підтримку мамі може дати оточення

Ірина Басіста розповідає, що зараз інші покоління здебільшого виключені з виховання дитини: є мама, тато і дитина, натомість раніше обов’язки частково ділили ще й на бабусь та дідусів. Така ситуація для жінки, яка опиняється наодинці з дитиною, бо ж чоловік на роботі, а на ній дім і немовля, часто буває складною.

За можливості, варто, аби бабусі та дідусі були включені у процес виховання, Але, – зауважує психологиня, – тільки на правилах мами. Тоді це знижує ризик розвитку у неї післяпологової депресії, або ж полегшує її протікання та підвищує швидкість виходу з неї. Але ще раз наголошую: бабусі та дідусі мають допомагати, тобто, робити не те, що вони вважають за потрібне, а прислухатися до мами і її потреб.

Звісно ж, якщо ситуація виходить з-під контролю, жінка повинна усвідомити, що самотужки із проявами депресії вона не впорається та звернутися до фахівців. Часто тут можуть допомогти психотерапевти, іноді потрібно буде залучати і психіатрів.

Але й сама мама повинна навчитися приймати підтримку в оточення.

— Наші жінки не вміють приймати допомогу. Про просити я взагалі мовчу. Але варто вчитися. Якщо подруга пропонує взяти дитину на вулицю погуляти на 40 хвилин, а мамі тим часом пропонує поспати, то треба погоджуватися. Проведіть інструктаж із техніки безпеки і що робити в разі форсмажорів, бо ж ви знаєте свою дитину, і відпустіть, – радить Ірина Басіста.

Звісно, що це повинна бути людина, якій ви довіряєте. Якщо ж ви з тих мам, котрі не можуть відпустити свою дитину з іншим дорослим, – це теж нормально.

В такому випадку хоча би залишайте малюка з подругою в одній кімнаті, а самі йдіть в іншу. Не можете віддати дитину на 2-3 години, віддайте на годину. Але в цей час не беріться мити посуд і прибирати вдома. Відпочивайте – це час для вас. Не можете відпустити іншу людину з дитиною навіть на годину? Міняйте ролі: йдіть на вулицю ви, а подругу попросіть щось приготувати, – наводить варіанти Ірина Басіста.

Психологиня пояснює: народження дитини – це також причина, аби перерозподілити домашні обов’язки, якщо не зробили цього раніше. Якщо у чоловіка упродовж дня змінюються ролі й оточення, то жінка –постійно мама, цілодобово і без вихідних. Тому поки вона піклується про дитину, про жінку мають попіклуватися інші.

 

Довідково:

За психологічною підтримкою після народження дитини можна звернутися до:

— ГО “Клуб підтримки вагітності та материнства “Лада”.

0 800 500 313

Пн – Пт, з 9.00 – 19.00.

Сб, з 9.00 – 16.00.

Безоплатно з усіх мобільних операторів в Україні.

— Тернопільського обласного центру соціально-психологічної допомоги “Родина” можна за цілодобовим телефоном (0352) 287 92 9.

 

Всі ілюстрації: Pixabay

 

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews