Вишневецький палац – унікальна пам’ятка архітектури національного значення, яка сьогодні належить до тих небагатьох споруд подібного типу, яким вдалося пережити всі складнощі долі та встояти до наших днів.
Вишневецький палац зосереджує у своїх стінах багатолітню історію та інформує про культурні й наукові тенденції ХVІІІ – початку ХІХ століття. Препишний палац був «панським» маєтком за перших його господарів та за Мнішків і багатющим музеєм коштовних, старанно зібраних реліквій за графа Плятера.
Вишневецький палацовий ансамбль збудований у 30-х роках ХVIІІ століття на замовлення князя Михайла Сервація Вишневецького (1680–1744), одного з найбільших магнатів в історії Речі Посполитої. Зібравши величезні статки, останній князь понад усе прагнув залишити спадкоємця по чоловічій лінії, адже лише син міг продовжити княжий рід та успадкувати титул князів Вишневецьких.
Але доля розпорядилась по своєму. Досягнувши багатьох висот у Речі Посполитій, князь так і не зміг залишити спадкоємця. Немов якесь таємниче прокляття переслідувало цей давній та могутній рід, забираючи одного за одним всіх малолітніх нащадків.
Коли Михайло Сервацій зрозумів, що саме він стане останнім представником роду, то вирішив побудувати розкішний палац, як згадку наступним поколінням про його колишніх власників. Князь говорив:
«Хоч я не можу залишити сина та залишаю дещо більше – палац, що здивує наступні покоління».
Ці слова виявилися пророчими, адже століттями його творіння вражало багатьох відвідувачів Вишнівця, які з захопленням описували його оздоблення та багаті колекції. Палац називали «народною скарбницею», «коштовним діамантом».
Будівництво маєтку виконано за участю французьких архітекторів, українських та польських майстрів. Він збудований за так званою тридільною схемою: головний корпус та два крила, дотичні до нього під прямим кутом, парадна площа і палацові служби. Центральний корпус палацу, у формі видовженого прямокутника, значно більший за бічні крила. Центральний фасад головного корпусу, якому передує портик на восьми колонах, завершує вишуканий фронтон. Його прикрашає типово барокова емблематика: герби, гармати, оповиті гірляндами квітів амури. Фасади служб мали площинний характер і це лише підкреслювало вишуканість палацового екстер’єру.
Парк площею 219 га, який розміщувався за правим крилом палацу, складався із двох частин – італійського саду та англійського парку. Його алеї прикрашали альтанка, кам’яні лавочки, декоративні вази та скульптури.
Всередині палац вражав пишністю, всюди оксамит і атлас, позолота і бронза, картини і коштовні годинники, китайська і турецька зброя, срібний та порцеляновий посуд, багаті меблі з гербами.
Найбільшою гордістю власників палацу була величезна бібліотека, що нараховувала тисячі томів, серед яких було чимало стародруків, рідкісних видань, а також оригінали листів королів, царів, магнатів, зібраних з усього світу. Привертала увагу відвідувачів і театральна зала, де ставилися різноманітні вистави, в тому числі і з запрошеними іноземними акторами.
У середній частині нижнього поверху палацу були розташовані дзеркальні зали, з якими не зрівняються пишнотою та своєрідністю оздоблення навіть найкращі зали палацу в Підгірцях. Виготовлені на початку XVIII століття, свічада зроблені не з суцільних шматків, а складаються з невеликих квадратів, різних за розмірами, що заповнюють собою близько 20 дзеркальних площин у залі й майже стільки ж напівкруглих дверей. Судячи з планів 1777 року, такою ж дзеркальною оздобою укриті були й стіни двох довгих терас, що прилягали безпосередньо до залів і тягнулися вздовж усього західного фасаду замку.
Після смерті Михайла Сервація Вишневецького, який не залишив нащадків чоловічої статі, його володіння були поділені між двома дочками – Анною і Єлизаветою, і відійшли, відповідно, до родин Огінських та Замойських. Вишнівець дістався останнім, але перебував у складі їхніх латифундій недовго.
Завдяки вдалому шлюбу Єлизаветиної єдиної дочки Катерини, давня резиденція її пращурів наступні сто років належала родині Мнішеків, з якої походив і чоловік дівчини – великий литовський підкоморій Ян-Кароль. В часи, коли Вишнівцем володів син Катерини Міхал-Єжи, а потім і онук Кароль-Філіп Мнішеки, палац став значним культурним осередком краю.
Але нажаль, на цьому зірковий час Вишневецького палацу закінчується. Нащадки графів не оцінили надбання своїх предків, вони продають маєток з найціннішими колекціями.
В період середини ХІХ століття – початку Першої світової війни через часту зміну володарів відбувається занепад комплексу та розпорошення його збірок. Останню спробу врятувати ансамбль зробив на початку ХХ століття Павло Олександрович Демидов, його передостанній власник. І нарешті, палац був дуже понівечений внаслідок Другої світової війни та різних суспільно-політичних подій.
Новітній період розквіту Вишневецького маєтку пов’язаний з відкриттям тут у 1999 році філії Державного історико-архітектурного заповідника у м. Збараж. З 2005 року палацово-парковий комплекс став пам’яткою Національного заповідника «Замки Тернопілля».
За досить короткий час палац було відновлено у фасадах, впорядковано прилеглу територію, відновлено огорожу. Частково облагороджений парк та розпочато роботи по відновленню внутрішнього планування.
Після тривалої перерви Вишневецький палац уже не як приватна магнатська резиденція, а як невід’ємна частина Національного заповідника «Замки Тернопілля», як історична пам’ятка українського суспільства знову повертає свою славу, красу та велич.
Мар’яна Мавдюк
мл. науковий співробітник Вишнівецького відділу
НЗ «Замки Тернопілля»
Світлини надані Національним заповідником “Замки Тернопілля”
Головне фото: Вишневецький палац на мал. Н. Орди. ХІХ ст.
