З 24 квітня по 10 травня на території колишнього села Пужники на Тернопільщині тривали роботи з ексгумації останків поляків, які загинули в 1945 році під час радянської окупації. Увесь цей час деякі загальнонаціональні медіа і регіональні тернопільські повідомляли про перебіг процесу, називаючи події того часу Волинською трагедією — українсько-польським конфліктом часів Другої світової війни, який призвів до двосторонніх масових вбивств. Частина з медіа за це наштовхнулись на критику істориків і зрештою розгубились у формулюваннях.
Як медійники регіону розбираються в темі польсько-українських стосунків і шукають коректну лексику, дізнавалася регіональна представниця ІМІ в Тернопільській області.
Волинь чи не Волинь
Про те, що у Пужниках на Тернопільщині навесні 2025 року почнеться ексгумація останків місцевого польського населення, яке загинуло в 1945 році, стало відомо на початку січня цього року. Із квітня ця тема почала значно частіше зустрічатися в стрічках регіональних медіа, адже початок процесу мав бути саме наприкінці місяця.
Пужники — це колишнє село в Тернопільській області, де майже все населення було польським. У лютому 1945 року, внаслідок нападу бійців УПА, там загинули близько 80 жителів села. Так пишуть про ті події окремі польські медіа. Українські ж історики наголошують: упівці напали не на село, а на тих жителів, які співпрацював з НКВС, каральним органом тодішнього СРСР. Вже у 1949 році радянська влада ліквідувала село. Поляків, які раніше там жили, на той час уже виселили на територію Польщі. У січні 2025 року Пужники потрапили до переліку місць, де в Україні проведуть ексгумацію останків загиблих, аби дійти порозуміння між Польщею й Україною.
Зважаючи на новину про майбутні розкопки, в українських медіа побільшало матеріалів про Пужники. І в них, зокрема, українські історики почали обговорювати, наскільки коректно називати події в Пужниках Волинською трагедією, зважаючи на те, що колишнє село на Тернопільщині — це не Волинь, не співпадають роки, коли це сталося, й дещо іншими були причини тих подій.
Тим часом медійники називали це або “ексгумацією поляків, які загинули під час радянської окупації чи Другої світової”, або використовували формулювання “Волинська трагедія”. Зокрема ідентифікація з Волинською трагедією є в новині на сайті “0352.ua” від 3 квітня 2025 року “На Тернопільщині невдовзі розпочнуться ексгумації жертв Волинської трагедії“. Новина є майже дослівним копіпастом новини “Польського радіо”, які, в свою чергу, посилаються на польське видання “Rzeczpospolita”. Примітно, що останні ні в ліді, ні в заголовку не пишуть про “жертв Волинської трагедії”, а використовують формулювання “жертви злочину в Пужниках”.
Сайт “Тернополяни” в матеріалі “Ексгумація жертв Волинської трагедії на Тернопільщині розпочнеться 24 квітня“, скопійованому з “Укрінформу”, цитує керівницю української команди з ексгумації, археологиню товариства “Спеціалізована установа “Волинські старожитності” Аліну Харламову. Хоча Харламова жодного разу не згадує про Волинську трагедію, втім це формулювання є в новині “Укрінформу”.
На “20 хвилин” також немає власних матеріалів на цю тему. Тож медійники також посилаються на “Укрінформ” або польський сайт “RMF” у новинах “На Тернопільщині проведуть ексгумацію жертв Волинської трагедії” і “На Тернопільщині розпочали ексгумацію жертв Волинської трагедії“.
“Терен” у матеріалі “У Пужниках на Тернопільщині знайшли останки понад 30 людей (фото)” теж цитує “Польське радіо”, де немає згадок про Волинську трагедію. Водночас у новині “На Тернопільщині розпочалась ексгумація тіл місцевих жителів, загиблих у 1945 році” медіа посилаються на RMF, які в своєму тексті окремими підрозділом подають факт вбивства частини польського населення у селі як частину Волинської трагедії і пишуть, що відбувається ексгумація “жертв УПА — збройного формування”. ”Терен” цього абзацу для своєї новини не взяв.
Зрештою, якщо аналізувати матеріали “Укрінформу”, на який часто посилались локальні медіа, то формулювання “Волинська трагедія” там присутнє теж не завжди. Наприклад, його немає у репортажі з ексгумацій, де є коментарі історика Сергія Волянюка, заступника Мінкульту Андрія Наджоса, розмова з місцевими про історію села. Зрештою, після початку ексгумації, воно зовсім зникає із заголовків і текстів новин цього медіа. Уникає цього формулювання і Мінкульт, натомість використовуючи фразу “жертви, які загинули під час Другої світової війни”.
Самі ж тернопільські медійники не під запис кажуть: не знають, як висвітлювати цю тему, аби не нашкодити, тому воліють посилатися на інших в надії, що “хтось знає краще”. У результаті, то називають це Волинською трагедією, то ні. Зрештою, частина журналістів використовувала відсилку до Волинської трагедії за аналогією до Катинських розстрілів — масових вбивств польських військовополонених за наказом радянської влади у 1940 році, навіть якщо вони відбувалися не в Катині.
Критика й пояснення істориків
На початку квітня “Суспільне Тернопіль” зробило інтерв’ю з керівницею української команди розкопок в Пужниках Аліною Харламовою. І в заголовку, і в ліді журналісти використали формулювання “жертви Волинської трагедії” і отримали критику від тернопільського історика, який досліджував тему УПА, Володимира Бірчака. Нині військовослужбовець ЗСУ, Бірчак в коментарях до матеріалу наголосив, що називати те, що сталося в Пужниках взимку 1945 року, Волинською трагедією некоректно, і варто розібратися в темі.
Володимир Бірчак, з яким поспілкувалося “Суспільному”, пояснив, що йдеться не просто про етнічний, а про збройний конфлікт, спровокований НКВС, каральним органом тодішнього СРСР.
“Чому теза про Волинську трагедію чи про Волинську різню, як говорять [поляки], є дуже вузькою і неправильною? Тому що ця теза передбачає етнічний конфлікт. Але цей конфлікт, ця війна набагато ширша, набагато складніша”, — розповів Володимир Бірчак.
За його словами, бійці УПА протистояли не просто жителям села, які мали польську національність, а підрозділу НКВС, сформованому з частини місцевих жителів.
“У ніч на 12 лютого 1945 року підрозділ Української повстанської армії “Сірі вовки” зробив напад на село Пужники як на центр “істребітєльного батальйону”. Хто це такі? Це парамілітарні структури, котрі існували при НКВС. Тобто “істребітєльні батальйони”, які допомагали НКВС вести боротьбу з підпіллям. У даному випадку, ці винищувальні батальйони як помічники НКВС боролися з українським підпіллям”, — пояснив історик.
За словами Бірчака, більшість чоловічого населення села Пужники якраз були у винищувальному батальйоні. Цей факт є важливим, адже тоді формулювання про “жертв збройного формування УПА” є не надто коректним — озброєними були обидві сторони.
“Тож напад відбувся саме як на структуру НКВС”, — наголосив історик і нагадав, що село зникло не в 1945 році після нападу бійців УПА, а в 1949-му, коли його ліквідувала радянська влада, бо місцевих жителів внаслідок політики обміну населенням вислали до Польщі.
Кандидат історичних наук, дослідник національно-визвольного руху ОУН-УПА Сергій Волянюк, який досліджував саме тему Пужників, розповів в ефірі “Суспільного”, що архівні документи також свідчать про те, що це не була “етнічна чистка”.
“Польські історики оперують тим, що після нападів [УПА] на село більше 600 людей вижило. Якщо станом на 1943 рік там було близько 1100 людей, то 600 залишилося. Тобто не ставилося завдання знищити поляків. Ставилося завдання знищити центр станиці, польсько-більшовицький центр агресії”, — пояснює історик.
Він наголосив, що у списку зниклих безвісти після подій 1945 року є й цивільні жителі села.
“Цивільне населення найбільше страждає під час воєнних дій. Враховуючи, що відбувалося протистояння, і в селі йшов бій, не можна виключати можливості, що загинули цивільні. Але, знову ж таки, підкреслюю, не ставилося за мету знищити цивільне населення”, — наголосив історик.
Це зауваження було слушним і озвучене вчасно, адже в результаті ексгумації, експерти виявили останки 42 людей, в тому числі, жінок і дітей. Загалом йдеться про близько 80 імен.
Професор факультету міжнародних відносин Львівського національного університету Богдан Гудь також досліджує передумови й причини конфліктів між українцями і поляками за часів Другої світової війни. У розмові з “Суспільним” він наголосив: зазвичай, коли говорять про Волинську трагедію, мають на увазі 1943-1944 роки.
“Натомість в Польщі зараз частіше починають говорити про Волинсько-Галицьку трагедію, низку подій, які мали початок на Волині, а потім були перенесені в Східну Галичину, і таким чином в 1944-1945 роках відбувалися події, пов’язані з протиборством української і польської сторін. Але повторюю ще раз, Волинські масакри (вбивства, — авт.) — це Волинські масакри, якщо ж говорити про події в Пужниках, то це не вписується в образ того, що відбувалося на Волині”, — пояснив Богдан Гудь.
За його словами, на Волині українська сторона мала повну перевагу населення — 1,5 мільйона українців проти 100 тисяч поляків, і жертвами значною мірою було цивільне населення, серед них жінки й діти.
“Натомість, і тернопільські історики добре це показують, те, що було в Пужниках, відбувалося в 1945 році і це був бій між УПА і “стрибками” (розмовна назва винищувальних батальйонів НКВС, — авт.). Бо після закінчення Другої світової війни багато поляків, які мешкали на східних теренах колишньої Речі Посполитої, стали членами “істребітєльних батальйонів” НКВС. Вони використовували цей статус для поборювання українського підпілля, з надією, що совєти рано чи пізно признають їх право на ці терени”, — розповів історик.
За словами Богдана Гудя, і Волинь, і Пужники — це дві ланки одного ланцюга протистояння українців і поляків у роки Другої світової війни:
“Об’єднує Волинь і Пужники російський — радянський — чинник. Як на Волині Москва намагалася максимально зантагонізувати українців і поляків, так і після закінчення війни — творячи так звані “істрєбітєльні батальйони”, куди записувалися поляки”.
Як зазначив історик, кінцевою метою взаємне винищення українців і поляків допомагало “очищати” ці території і робити їх складовою СРСР.
“Цей принцип спостерігається і в 1941, і в 1943, і в 1945 роках. Совєтам йшлося про те, щоб розчистити оці терени, приєднані після 1939 року, від польської людності, щоб мати менше клопотиу з кордонами, які постали після 1945 року. Бо ж поляки вимагали повернення кордонів 1 вересня 1939 року. Совєти ж вважали: якщо не буде поляків, не буде потреби і причини піднімати питання кордонів того часу”, — пояснив Богдан Гудь.
Журналістка “Суспільного” Ірина Моргун, яка розбиралася в темі, розповіла, що ексгумація в Пужниках і польсько-українські стосунки загалом — складна і заполітизована тема.
“Важливо розповідати про це людям мовою історичних фактів, а не наративами, які насаджували і поширювали з певним умислом, почасти політичним. Особисто для мене це й можливість дізнатися більше про історію України. Наша редакція часто турбувала Міністерство культури та стратегічних комунікацій, зокрема, заступника міністра Андрія Наджоса, який коментував наші запити, пов’язані з перебігом ексгумації в Пужниках”, — розповіла Ірина Моргун.
Історія і журналістика
На прикладі Пужників можна побачити, як складно журналістам розповідати про історичні події, коли немає узгодженої коректної лексики. Крім цього, недостатньо подавати лише новини, варто додавати фахові коментарі, які пояснять нюанси і контекст теми, тим паче такої дражливої. Адже у кожному інтерв’ю з тих, де тему Пужників коментували історики, звучала теза, що про ті події треба говорити, але мовою фактів, не замовчувати неприємну правду, але й не давати перекручувати інформацію, яку можна довести архівними документами.
Знову ж таки, варто наголосити, яку відповідальність несуть медіа, які просто копіюють чужі матеріали, при цьому не намагаючись розібратися в чутливій темі. Примітно, що історик Володимир Бірчак, зрештою, зробив допис про Пужники у фейсбуці, де пояснив, чому це не Волинська трагедія. І на його основі окремі медіа потім зробили новини.
Історія складна тим, що кожен новий віднайдений документ може повністю змінити погляд на події. Водночас, історик Сергій Волянюк наголосив, що кожен випадок варто розглядати окремо, “а історію треба вивчати, не вдаючись до маніпуляцій”.
Ірина Небесна, регіональна представниця Інституту масової інформації в Тернопільській області
Головне зображення: Цвинтар в Пужниках. Джерело: Юлія Томчишин (Укрінформ)
