Сотні тисяч маріупольців, які втратили своє житло, роботу та рідних шукають можливість розпочати нове життя в різних куточках України. З метою підтримки ВПО була створена мережа центрів підтримки переселенців «ЯМаріуполь». Нині це – більше 10 центрів по всій Україні, де щоденно сотні маріупольських родин отримують комплексну допомогу – від гуманітарної до психологічної підтримки. Один із таких працює в Тернополі.
Маріуполь усюди
Тернопільський «ЯМаріуполь» знаходиться на вулиці Героїв Євромайдану, 9. Його важко не помітити, бо фасад центру прикрашає художня репродукція вітражу з маріупольської філармонії.
Заходиш в середину – а на стінах розляглися неймовірні краєвиди живого й квітучого Маріуполя. Працівники вирішили зробити концепцію приміщення, яка б нагадувала їхнє місто, тому голих стін тут просто не знайти. Маріуполь усюди.
«Є безліч будівель архітектури в Маріуполі, які пережила Першу і Другу світову війну, але не пережили варварської російської навали, – коментує Оксана Гринько, керівниця центру підтримки переселенців «ЯМаріуполь» в місті Тернополі і додає: ми відкрили свої двері 14 вересня. Цей унікальний проєкт, який був ініційований міським головою міста Маріуполя Вадимом Бойченком. Перший центр відкрився у Запоріжжі, куди найперше маріупольці виїжджали з-під обстрілів та потім з-під окупації. Згодом такі центри запрацювали ще у 16 містах України. Центри «ЯМаріуполь» об’єднують міжнародних партнерів, донорів, волонтерів та великий український бізнес навколо допомоги маріупольцям. Тобто це така потужна структура, яка надає допомогу і підтримку усім маріупольцям, які опинилися на підконтрольній Україні території».
Загалом у всіх центрах зареєструвалися вже близько 60 тисяч маріупольців. У тернопільському – майже тисяча. Після реєстрації їм надають гуманітарну, психологічну, медичну та юридичну чи іншу допомогу, яку вони потребують.
«Якщо говорити про гуманітарну допомогу, то це видача продуктових наборів кожні три тижні і щомісяця – гігієнічні набори, – каже Оксана Гринько. – Окрім того, кожен центр ще додатково працює із локальними донорами або міжнародними фондами і має можливість надавати додаткову допомогу. Наприклад, ми забезпечуємо канцелярським приладдям учнів 2-11 класів, роздаємо рюкзаки першокласника усіх, хто вперше йде до школи, а для випускників діє програма із забезпечення потужними ноутбуками з ліцензійним програмним забезпеченням, мишкою і сумкою. Маємо ще програму, завдяки їй забезпечуємо родини обігрівачами, ковдрами, подушками, ковдрами і постільною білизною. Для дітей видаємо теплий одяг і взуття. Їх отримують дітки, батьки яких написали відповідні заяви.
Є ще програма одноразової допомоги при народженні дитини – 16 тисяч 100 гривень. Ці кошти отримали вже 11 наших матусь, які народили діток у 2022 році. Також Маріупольська міська рада продовжує надавати допомогу на лікування. Така програма у нас працювала у місті до війни і триває досі».
Ніби вдома
У центрі працюють 10 маріупольців. Ще троє – тернополяни. Наталя Дубиніна – маріупольчанка, експертка з працевлаштування. Вона покинула місто за декілька днів до війни, а її хлопець – захисник «Азовсталі» – досі перебуває у полоні. Зв’язку із ним дівчина немає. До війни Наталія працювала у департаменті соцзахисту. Тепер же шукає роботу для ВПО.
«Насправді, це не дуже простий процес, адже більшість тих, хто приїхали, працювали у Маріуполі на заводах, а в Тернополі таких вакансій немає, тому людям доводиться проходити навчання чи перекваліфікацію. Однак близько 10 особам таки вдалося знайти місце праці, хтось шукає роботу самостійно і теж знаходить», – розповідає дівчина.
Також у центрі облаштували дитячий ігровий куточок. Тут дітлахи можуть провести час під наглядом виховательок з педагогічною освітою. Останні організовують різноманітні заходи, майстер-класи тощо.
«Ми займаємося з дітьми, поки батьки отримують допомогу у нашому центрі. Також вони можуть залишити дитину і піти вирішити власні справи: відвідати лікаря, закупитися на ринку, піти до перукаря тощо, – розповідає вихователька-методистка Наталія Коломоєць. – Діти дуже люблять у нас гратися іграшками, бо не завжди мають у новому домі їх у достатній кількості. Дуже розчулює, коли діти говорять: «такий конструктор був у мене вдома», чи «такий пластилін в мене залишився в Маріуполі», чи «така валізка залишилася у моїй кімнаті». Ми завжди говоримо, що всі іграшки їх чекають вдома, і стараємося не травмувати зайвий раз діток».
У центрі розвивають також культурний напрям: організовують походи в театр, музеї, екскурсії тощо. Загалом роблять усе, щоб підтримати людей, які втратили домівки, відволікти від сумної реальності та допомогти відновити їм віру в себе.
«Все робиться комплексно, щоб люди відчували і турботу, і підтримку. І найголовніша складова, що сюди люди приходять, як додому – каже керівниця Оксана Гринько. – Ми намагаємося у кожному нашому центрі створити куточок Маріуполя. Окрім того, стараємося інтегрувати наших маріупольців до тих громад, де вони опинилися, для того, щоб люди себе не почували обабіч дороги життя. І люди цінують те, що про них пам’ятають і що про них турбуються. Так, допомога значно спрощує життя, але , напевно, більш за все, вони відчувають емоційну підтримку. Люди приходять, як до себе додому. І багато хто каже після відвідин центру: «як удома побував». А ми дякуємо своїм відвідувачам, що вони до нас приходять, що ми їм потрібні. Тому ми все робимо для того, щоб вони тут почували себе комфортно».
Центр працює з понеділка по суботу (08.00-18.00).
Фото авторки