З дитячими істериками рано чи пізно стикається майже кожна родина. Зазвичай, коли дитина істерить, дорослі самі починають заводитися. Можуть накричати на малюка або навіть надавати йому стусанів. Іншими словами, “виходять із берегів”. Але при цьому вимагають самоконтролю від 2-річного малюка
Отже, насамперед батькам важливо розібратися, чому вони так гостро реагують на дитячу істерику (але це тема для іншого поста). А ми спробуємо пройтися по причинах істеричної поведінки дитини та засобах екологічного реагування у відповідних ситуаціях.
Головне правило: дитині, в якої почалася істерика, нічого пояснювати не потрібно!
Якщо, припустимо, дитина кричить у магазині, падає на підлогу, постарайтеся взяти її на руки і мовчки вийти із приміщення. Можна просто побути поруч, дати водички, обійняти. І чекати, поки нервовий імпульс дитини зійде нанівець.
Дитячу істерику можна заспокоїти лише при перших ознаках збудження. Ви помічаєте, що рухи малюка стають безладними, починаються капризи. На цій стадії дитину ще можна заспокоїти – переключити увагу, знизити фізичну активність, взяти на руки, обійняти тощо.
Істерика – це реакція незрілого мозку на ситуацію, в якої щось пішло “не так”. Якщо ви можете їй запобігти, зробіть це. Не давайте зайвих обіцянок або заздалегідь промовляйте, що чекатиме на дитину. Наприклад: “Я візьму тільки одне морозиво” або “Я не куплю тобі цукерки цього разу, але куплю їх завтра”, “Ми йдемо в магазин тільки по хліб та молоко”.
Істерики також трапляються, коли батьки задовольняють усі запити дитини, але вона все одно не може “насититися”. Причина такої поведінки – пошук малюком кордонів дозволеного у стосунках із дорослими. Вкрай важливо, щоб у батьків вистачило сил витримати істеричну реакцію на відмову купити чергову іграшку.
Ще одна поширена причина істерики – потреба дитини в увазі, у прийнятті, в безпеці тощо. Навіть якщо батьки й припустити не можуть, що дитині саме зараз не вистачає їх любові та тепла (зовнішньо наче все, як завжди, гаразд).
Чи є дитячі істерики недоглядом батьків як вихователів?
Насправді подібні питання лише шкодять, ще більше підвищуючи рівень тривоги батьків та їхнє почуття провини. На мій погляд, пояснювати дитячі проблеми батьківськими недоглядами – це позбавляти дитину можливості її особистого розвитку. Діти дійсно залежать від батьків, але багато з того, що відбувається з дитиною, пов’язане з її віком та особливостями функціонування незрілої нервової системи, вважає психоаналітикиня Ольга Корбут
У порадах відомої психологині, авторки книги «Таємниця Життя та смерті» Світлани Ройз йдеться про такий алгоритм дій дорослого, коли у дитини істерика:
1. Стабілізуватись самому: взяти в руку якусь річ, спертися на спинку стільця чи стіну. Зараз наших сил та опори може не вистачати. Нагадати собі: істерика означає, що занадто висока напруга. Іноді дитині важливо зараз випустити пару.
2. Бути в контакті з дитиною. Не переривати контакт.
3. Якщо у дитини істерика, вона не чує наших умовлянь, погроз та нотацій. Потрібно надати підтримку почуттям дитини, назвати почуття дитини: «Ти злишся? Ти сумуєш? Зараз зовсім складно? Ти втомилась?». Намагатись озвучити потребу дитини. Істерика потребує нашої уваги, часто – наших рук та обіймів: «Давай я візьму тебе на руки! Мені теж хочеться додому. Якщо я могла б, я б для тебе…».
4. Якщо це маніпуляція – бути в контакті, почути потребу, але дати зрозуміти, що маніпуляція не пройде.
5. Якщо дитина мала – допустимо перефокусувати увагу.
6. Тільки після того, як контакт відновлено та потреба дитини почута й усвідомлена, можна розпочинати раціональний діалог. Почати переказувати те, що було до початку істерики і вести розмову до раціонального висновку.
7. У істерики є інерція – вона не може припинитися одразу ж.
8. Продумати й напрацювати практики, що робити після істерики, щоб не було відчуття втрати близькості: обіймашки, гра в мізинчики, т. д.
Теорія і трішки практики:
– Емоційні прояви, ймовірно, будуть сильнішими не тоді, коли найбільш гостра небезпека, а коли вже є хоч якийсь період спокою. Це може бути і коли дитина в Україні, і коли вона у вже більш безпечних містах та країнах.
– Перші потреби дитини – безпека та близькість, емоційний контакт з надійними дорослими. Зараз про базову безпеку ми говорити не можемо, а на емоції та емоційний контакт у батьків просто може не вистачати сили та часу. Це нормально, коли дитина, що проявляє навіть здорові емоції, викликає у нас роздратування чи агресію.
– Проявити те, що в неї накопичилось, вона може тільки з тими, кому довіряє.
Дуже складно грати з дітьми та витримувати напругу емоційністю чи іграми. В цьому матеріалі саме про відновлення відчуття безпеки та близькості. Це має зменшити істерики та інші симптоми:
– МИ НОРМАЛЬНІ в ненормальних умовах: ми залишаємося найкращими батьками і в воєнний час, навіть більше.
– Чому ми не можемо зараз бути такими близькими, як хотіли би? Майже у всіх нас підвищений рівень кортизолу. Майже всі ми намагаємося витримати напругу – чи в житті в небезпеці, чи в адаптуванні до нових умов. Звертання до емоцій (гра з дитиною, сльози, страх, капризи дитини) активізує лімбічну систему мозку, тобто підвищує рівень кортизолу. І наші реакції на дітей зараз закономірно можуть бути більш різкими. Діти можуть нервувати, терпіння може не вистачати, і навряд чи у нас є час побути хоч трохи без дитини, щоб відновитись. Також тривога вимагає контакту з інформацією та контролю новин. Часто ми не можемо перемкнутись на щось інше.
Що робити?
– За будь-якої можливості нам потрібно відпочивати;
– Треба пам’ятати, що війна сприяє і нашому регресу – багатьом з нас хочеться на ручки. Але «ручки» – це ми самі. І нам дуже-дуже важливо хоч на 2, 5 або 15 хвилин робити паузи – в гортанні новин, в спілкуванні – для турботи про себе.
– Режим дня. Це те, що дає відчуття кордонів.
– У заняттях з дітьми варто обирати, як і в мирні часи, те, що нам самим може приносити хоч якесь задоволення. Наші жертви обертаються нашим же вигоранням: я не можу зараз читати та звично грати з донькою, але ми разом співаємо, я їй майструю іграшки.
– Дуже важливі тілесні ігри: це і безпека, і близькість, і стабілізація нервової системи.
