До 110-ї річниці створення Тернопільського обласного краєзнавчого музею в його стінах сьогодні відбулася непересічна подія – виставка чоловічої борщівської вишитої сорочки з колекції відомої тернопільської колекціонерки борщівських вишитих строїв Віри Матковської.
Захід був організований головою ГО «Школа борщівської народної сорочки», майстринею народних художніх промислів з вишивки, членкинею Національної спілки майстрів народного мистецтва України Вікторією Кривоніс разом з Вірою Матковською. По закінченні майстер-клас з низинки провела членкиня ШБНС Ірина Сампара.
Тернопільський обласний методичний центр народної творчості нагородив Віру Матковську відзнакою за неоціненний вклад в розвиток культури нашого краю.
На виставці було представлено вишиванки двох періодів – довоєнного і повоєнного (до і після ІІ Світової війни). Довоєнні – конопляні хлоп’янки (тунікоподібні сорочки прямокутного крою), переважно з широкими смугами вишивки. Досить вишуканими були сорочки вишиті білими нитками. Сорочки довоєнного періоду були вишиті вовною, або коноплями.
Повоєнними чоловічими вишиванками на виставці були весільні сорочки з «защіпами» – дрібними складками спереду на пазусі. На них були вузькі смужки вишивки бавовняними нитками. Робота дуже ажурна, вишивка дрібна. Техніки – хрестик, низинка, набирування, пряма лиштва.
Також всі присутні оглянули красиві сорочки із вкрапленням бісеру і не оминули увагою вишиванки з трудомісткою технікою змережування. Було цікаво роздивитися вишивку, яку наносили на низ чоловічих штанів, що називалися «гачі».
За словами Вікторії Кривоніс, ці вишиванки на огляд поціновувачів сьогодні були представлені вперше. Метою було заохотити всіх закоханих у вишивку до створення подібних робіт. Адже зараз, в час війни, вишиті сорочки знову є оберегом нашої душі.
Віра Матковська розповіла про свою колекцію, про те, звідки почалося її захоплення народним одягом. Ще студенткою вона поїхала в Карпати і не могла втриматися, щоб не купити собі плахту, хоч і за чималі гроші. Вона вірить, що вишивку вишивали для того, щоб захистити тіло того, хто її носитиме, від злих сил. Висловила жаль і нерозуміння з того приводу, що зараз майстрині, чомусь, вишивають соняхи, маки, волошки… Каже, що це ніколи не було притаманне в наших краях. Ба більше, мак, за словами, Віри Матковської, був ознакою трауру, саме його дівчата вплітали в волосся, коли хтось помирав.
Майстриня художніх народних промислів, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України, майстриня з виготовлення ляльок-мотанок Людмила Павлова розповіла про свої реконструкції старовинних головних уборів. Цікаво було дізнатися, що барвінок для них, з роками не втрачає свого зеленого кольору, коли він зірваний саме з-під снігу.
Отже, сьогодні в музеї було справжнє свято краси і вишуканості людської душі. Від такої великої кількості барв, делікатної ручної праці, яку виконували від щирого серця, пререхоплювало дух. Нас воістину не скорити, коли у нас є таке багатство, такий справжній скарб.
