Війна змусила тисячі українців покинути свій дім та евакуюватися до більш безпечних регіонів країни. Сумарно на Тернопільщині, за даними військової адміністрації, зареєстровано понад 80 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Приблизно десятки тисяч мешкають без реєстрації.
І якщо спершу на новому місці переселенцям доводилося шукати прихисток, то з часом частина із тимчасово переміщених осіб почала потребувати й роботи. Згідно опитування, проведеного порталом Work.ua напередодні війни, 54% українців не мають жодних заощаджень. Неважко підрахувати, що за понад 100 днів війни ресурси більшості вичерпалися. Погіршує ситуацію й те, що на Тернопільщині навіть у мирний час не було значної кількості вільних робочих місць.
Чи може Тернопільщина запропонувати ВПО необхідні вакансії та із якими труднощами стикаються переселенці під час пошуку роботу, читайте далі.
12 безробітних на вакансію
Війна має негативний вплив на ринок праці Тернопільщини, адже, як коментують в обласному центрі зайнятості, в регіоні значно зменшився попит на робочу силу. Цифри говорять самі за себе: попри велику кількість ВПО, що налічує десятки тисяч людей, кількість наявних вакансій обчислюється сотнями.
«На 1 червня в Тернопільській області актуальними були 577 вакансій, що на 43% менше ніж на аналогічну дату минулого року. На одне вільне робоче місце в середньому по регіону претендували 12 безробітних, минулоріч – 11, – коментує директор Тернопільського обласного центру зайнятості Василь Олещук. – Найбільша потреба наших роботодавців у підсобниках, водіях, продавцях, швачках, трактористах, бухгалтерах, постійною є потреба у лікарях та медичних працівниках».
За даними ЦЗ, станом на 20 червня статус безробітного отримали 619 внутрішньо переміщених осіб. Роботу вдалося знайти для 185 осіб з числа ВПО. Йдеться про сферу оптової та роздрібної торгівлі, ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів та у переробну промисловість (по 19%), в охорону здоров’я та надання соціальної допомоги (11%).
Зокрема, Ірині з Харківщини у Чортківській райфілії ОЦЗ допомогли влаштуватися головним бухгалтеркою на Копичинецькому МКП. За освітою жінка – економістка, закінчила Харківську державну академію.
Ні переселення із Запоріжжя, ні інвалідність не стали перешкодою у працевлаштуванні на Шумщині для Олександра, музиканта за фахом, який встиг попрацювати і концертмейстером, і викладачем хорових дисциплін, і сторожем, і слюсарем, і прибиральником.
«Пошук роботи ускладнився і тим, що були обмеження щодо стану здоров’я та необхідності проходити періодичне лікування. Отож, варіанти працевлаштування вже добирала, враховуючи медичні покази та індивідуальні можливості безробітного, – згадує кар’єрна радниця Шумської райфілії ОЦЗ. – Коли у філію звернулося місцеве комунальне підприємство, яке потребувало підсобного робітника, я дала направлення на працевлаштування Олександру, адже роботодавець запропонував гнучкий графік та прийнятні умови праці».
«Складнощі із працевлаштуванням переселенців полягають у тому, що більшість із них лише тимчасово проживають в області, відтак постійної роботи не шукають. Багато з них мають професії, за якими на Тернопільщині немає вакансій, наприклад, професії металургійної і гірничодобувної промисловості», – додає Василь Олещук.
Очевидно, що далеко не всі ВПО офіційно реєструються у своєму тимчасовому місці проживання і таким чином залишаються «невидимими». Окрім того, значна частина роботодавців та шукачів роботи намагаються знайти один одного напряму, не вдаючись до посередництва держави.
Ще один цікавий факт: дані центру зайнятості свідчать, що 70% зареєстрованих – жінки. У той же час більшість запропонованих вакансій вимагають спеціальних навичок та досвіду, що робить їх недоступними для більшості переселенок.
Місцеві vs ВПО
У одній із найбільших фейсбук-спільнот із пошуку роботи на Тернопільщині щодня публікують десятки вакансій. Промоніторивши оголошення за декілька днів, стає очевидним, що дописів із пошуком роботи значно більше, ніж від потенційних роботодавців. Окрім того, у коментарях під оголошеннями час від часу можна натрапити на суперечки між місцевим населенням та ВПО, адже конкуренція на ринку праці стала вищою.
«З початком війни баланс публікацій у нашій спільноті суттєво змінився. У кращому випадку на добу 30% з них будуть від роботодавців. Проте сказати, що це якесь нове явище на ринку праці Тернопільщини, я не можу, адже і до 24 лютого в області були проблеми із пошуком роботи, – розповідає Юрій Радих, адміністратор спільноти «РОБОТА ТЕРНОПІЛЬ (вакансії & резюме)». – Падіння ринку праці почалося ще в період так званої «коронакризи», коли світ охопила пандемія COVID-19. Наш регіон специфічний тим, що основні заробітки населення отримувало в трудовій міграції, а через карантинні обмеження люди не мали змоги їздити закордон і заробляти.
Щодо шукачів роботи, то, звісно, їм складніше, і це дуже помітно. Через це часто спалахують дискусії між місцевим населенням та ВПО. Зокрема, перші скаржаться, що їх не беруть на роботу через переселенців. Мовляв, роботодавці охочіше приймають на роботу ВПО, бо отримають від держави компенсацію. Натомість переселенці бідкаються, що компанії не розглядають їх як потенційних працівників, бо не мають гарантій, що вони затримаються на тривалий період на Тернопільщині. Насправді, вважаю, що і одні, і другі просто бачать конкуренцію один в одному».
До слова, у ЦЗ нам повідомили, що станом на 20 червня 2022 року всього 103 роботодавці звернулися до служби зайнятості області, щоб отримати 6500 грн. компенсації за працевлаштування нового працівника із числа вимушених переселенців. Роботодавці працевлаштували сумарно 171 ВПО.
У той же час Юрій Радих переконаний: потік внутрішньо переміщених людей – це не лише виклики та проблеми, а й можливість залучити якісних спеціалістів із досвідом з різних регіонів.
«Поява на ринку праці ВПО, на мою думку, покращила пропозиції та якість робочої сили, адже новий робітник зданий привнести свіжі ідеї та новий професійний досвід, тобто місцеві компанії тільки виграли від цього, – зауважує Юрій Радих. – Звісно, існує інша сторона медалі: є професії, які потребують навчання, витраченого часу та зусиль на потенційного працівника. До цього не завжди готові роботодавці, адже у них є побоювання, що вкладені ресурси виявляться марними: переселець чи переселенка у будь-який момент можуть повернутися додому».
Переїхали фірми і працівники
Не менш важливий чинник, який вплинув на рівень безробіття області, – зменшення числа підприємців, адже частина з них закрили свій бізнес з початком війни. Так, за даними Головного управління ДПС у Тернопільській області, упродовж 24 лютого-21 червня 2022 року в регіоні припинили діяльність 1180 суб’єктів господарювання, у тому числі 104 юридичних особи та 1076 підприємців.
Значні надії експерти покладали на релокацію підприємств та сподівалися, що це пожвавить ринок праці та створить нові робочі місця. Проте у нашому регіоні цей процес не надто змінив загальну картину. Так, від 24 лютого до обласної військової адміністрації надійшло близько 300 заявок на релокацію бізнесу, проте наразі переміщено всього 46. Бо знайти місце для великого бізнесу з промислових регіонів виявилося не таким простим завданням для регіону, який позиціонує себе як аграрний.
«Кілька з цих підприємств ще здійснюють ремонт приміщень та монтаж обладнання, ще 9 на даний час здійснюють перевезення своїх виробничих потужностей. Дані підприємства працюють в різних сферах господарської діяльності, це і машинобудування, металообробка, харчова, текстильна галузі промисловості та інші, Зазначені підприємства перевезли частину працівників із попереднього місця роботи, а також залучають до роботи місцевих працівників та внутрішньо-переміщених осіб», – прокоментували нам у військовій адміністрації.
За будь-які гроші
Можна почути й іншу думку, мовляв, безробіття на тлі відкритих вакансій – проблема завищених очікувань переселенців. Адже не таємниця, що кияни та харківчани заробляли значно більше, ніж жителі Тернопільщини. За даними Держастату, середня зарплата у Тернопільській області станом на січень-22 (останні дані – авт.) була серед найнижчих в Україні. А як інформують в центрі зайнятості регіону, серед поданих від початку року вакансій, 41% були з мінімальною зарплатою.
Проте розділяти таку думку можна лише частково. Не всі переселенці – перебірливі. Деякі згодні на будь-яку роботу, але «будь-яка робота» в невеликих містечках, де вони оселилися, – це велика рідкість.
«Вперше у житті я залишилася без роботи і зареєструвалася у центрі зайнятості, – розповідає Юлія з Харкова, яка оселилася у Бучацькій громаді. – Маю дві вищі освіти. Більше 10 років пропрацювала на державній службі. Після декретної відпуски влаштувалася адміністраторкою у приватний медичний центр. Проте за моїм фахом знайти роботу в Бучачі дуже важко. А серед доступних вакансій, таких як швеї, повари, різноробочі, у мене немає досвіду. Тому вирішила спробувати влаштуватися хоча б у магазин, хоча там пропонують вдвічі, а той у тричі меншу зарплату, ніж я отримувала у Харкові. Я готова працювати і за такі гроші, проте на роботу мене не беруть. Одні відмовляють, не пояснюючи причин, інші обіцяють зателефонувати і не дзвонять, треті відмовляються працевлаштувати, мотивуючи це тим, що переселенців на роботу не беруть, бо, мовляв, усі ми поїдемо додому за 2-3 тижні».
Так само не може знайти роботу і Діна з окупованої нині Херсонщини, тепер – жителька Тернополя. За фахом жінка – педагогиня. «Я ходила на співбесіду до роботодавця, який пропонував сезонну роботу продавця морозива у парку. Проте там мені відповіли, що людина з вищою освітою має працювати на більш престижній роботі», – бідкається жінка.
***
Звісно, що проблему відсутності робочих місць неможливо вирішити за декілька місяців, тим паче в умовах воєнного стану. Як буде розвиватися ринок праці, прогнозувати важко. Проте через прямі воєнні втрати та вищу смертність чоловіків, на думку експертів, цілком реальною може виявитися ситуація, що основою робочої сили в Україні стануть жінки.
