Кожен храм Збаражчини має свою цікаву історичну підоснову. Перш ніж безпосередньо звернутися до храмової архітектури, необхідно з’ясувати обставини що зумовили стрімке будівництво римо-католицьких святинь.
Міцне становище місцевої церкви та відсутність римо-католицьких святинь по селах, спонукали латинників до переходу на греко-католицький або православний обряд. Чимало новонароджених дітей охрещували у місцевих храмах, які були записані до церковних парафіяльних книг. Щоб запобігти цьому, бернардинами було вирішено будувати костели по селах, де проживало польське населення.
До нашого часу дійшла низка римо-католицьких каплиць кін. ХVIII поч. ХХ ст. які несуть цікаву інформацію для істориків і краєзнавців. Хотілося б детальніше зупинитися на описі та історичній долі деяких пам’яток, а саме на римо-католицьких каплицях сіл Охриміці, Залужжя та Максимівка.
У 1913 р., в селі Охримівці, завдяки старанням отця Конрада Фористика, вдалося приступити до початку будівництва храму. Варто зауважити, що отець проводив в громаді активну культурно-просвітницьку роботу. Так, в 1910 р. він заснував публічну читальню, намагаючись в такий спосіб підняти рівень освіти місцевих мешканців.
Кошти на зведення каплиці надав власника села Владислав Козловський, але його смерть не дозволила закінчити справу. В зв’язку із цим, весь тягар будівництва ліг на плечі отця Фористика, котрому Львівський консистор надав фінансову підтримку.
Через 10 р. будівництво було закінчено. 11 листопада 1923 р. каплиця, зведена в неоготичному стилі, була посвячена під патронатом Святої Софії. З цього часу католики з Охримівців ходили на богослужіння до свого храму.
Не менш цікавою пам’яткою архітектури є римо-католицька каплиця с. Залужжя зведена в XVIII ст., яку обслуговували збаразькі отці бернардини. Фундатором каплиці був Станіслав Потоцький. На той час храм не мав належних умов для відправ, тому бернардини зініціювали будівництво нового храму. Цю ідею підтримала родина Шуберів, з якої походили троє священників. В червні 1910 р. Войцех Шубер подарував земельну ділянку під будівництво костелу, яка була освячена 31 серпня 1910 р.
Будівництво мурованої святині в с. Залужжя тривало три роки. До кінця серпня 1913 р. усі зовнішні роботи були закінчені. Храм зведений за проєктом архітектора Войцищука в неоготичному стилі з тесаного каменю і цегли. У формі – прямокутний, (довжиною 15 м. і шириною 7 м.), дах двосхилий, покритий бляхою. Освячення відбулося 23 квітня 1914 р., патроном храму став Святий Войцех. Хоча в головному вівтарі знаходилася ікона святої Розалії.
Перше богослужіння в новозбудованому храмі відправили перед Різдвом в 1913 р., а 8 лютого 1914 р. було посвячено дзвін, який отримав ім’я Святого Кароля, оскільки кошти на нього пожертвував Кароль Чернецький із с. Залужжя.
В кінці ХІХ ст. в Залужжі було відкрито Народну школу. Отці бернардини зі Збаразького монастиря проводили тут уроки катихизису. Після Другої світової війни бернардини залишили Народну школу, а костел у Залужжі з часом перетворився в руїну.
Вартим уваги є римо-католицький костел у с. Максимівка. Перша спроба збудувати храм у селі була здійснена ще в 1867 р., для цього Ян Осовський зі Збаража виділив частину землі, проте до будівництва храму не дійшло. Аж 1884 р. розпочалися будівельні роботи, землю під храм пожертвував Ян Гостислав Карчевський.
До кінця 1895 р. костел було перекрито. Ще протягом півтора року тривали роботи, що включали: виконання зовнішніх штукатурних робіт, облаштування мармурової підлоги та упорядкування території біля храму.
29 вересня 1897 р. отець Летус Ольшевський освятив новий костел і надав йому титул святого Архістратига Михаїла. Протягом наступних десяти років бернардини зі Збаража проводили тут активну душпастирську діяльність. 22 червня 1908 р. Львівський консистор надав костелу в Максимівці статус філіального. Для проведення богослужінь було призначено постійного пастора (ксьондза). Місячна заробітна плата якого становила 920 крон.
В 1908 р. оо. бернардини винайняли у селі будинок для тимчасової резиденції, але разом з тим розпочали будівництво власного будинку .У 1912 р. перед костелом були встановлені дві фігури св. Йосифа і св. Барбари, які виготовив пруський художник-скульптор. Наступного року завдяки старанням отця Лубовецького було споруджено огорожу навколо костелу і резиденції.
В 1913 р. у святині було облаштовано два бічних вівтарі, які виготовив художник Рарагевич з Пшеворська. Він також виготовив «Гріб Господній», на кошти з офіри місцевих залізничників.
При костелі в Максимівці діяли господарські будівлі, де була облаштована власна кузня, в якій ковалі виготовляли необхідні інструменти, ремонтували с/г обладнання та обслуговували місцевих фермерів. Ймовірно, там були виготовлені перші залізні воротами церковної огорожі.
21 липня 1913 р. костелу в Максимівці було надано статус самостійної парафії. До нової Церковної одиниці були включені наступні місцевості: Чагарі Збаразькі, Чагарі Старозбаразькі, Чагарі Залужанські і Гори Стриївецькі, тут душпастирська робота велася із великим завзяттям, про що свідчить створення численних церковних організацій: Третій Орден, Жива Вервиця, Католицька Акція та Папська Праця, Пропаганда віри. Тривалий час бернардини проводили уроки катихизису в місцевій школі в Максимівці.
У міжвоєнний період багато парафіян брало участь у патріотичних богослужіннях. Свято на честь Пресвятої Діви Марії та в річницю Конституції 3 травня парафіяни відзначали з великою пошаною. З цієї оказії місцева молодь підготувала урочисту Академію, програма якої була наповнена патріотичними піснями та театралізованими виставами.
У 1920 р. в цих церемоніях брала участь польська армія (польські військові), котрі після св. Месси показали парад уланів (вид легкої артилерії) на конях. 1 листопада 1923 року було освячено два дзвони. Один було відновлено після війни, а інший – новий, придбали за кошти місцевих жителів.
Під час Другої світової війни парафія в Максимівці не припиняла свою діяльність. Слід підкреслити, що місцева громада в Максимівці, в склад якої входили польські націоналісти, ніколи не мала етнічних чи релігійних конфліктів. По закінченню бойових дій нова політична ситуація в прикордонних територіях змусила адміністратора в березні 1946 р. залишити парафію і костел, який з часом перетворився у руїну.
Таке визначне явище, як храмове будівництво на Збаражчині, має бути зафіксоване, досліджене і стати повноправною частиною світового мистецтва, оскільки вивчення історичної долі архітектурних пам’яток має надзвичайно важливе значення.
Авторка тексту:
Зоряна Мазуранчик,
наукова співробітниця
Національного заповідника «Замки Тернопілля»
Фото до тексту надані дирекцією Національного заповідника «Замки Тернопілля»
