Про походження назви «Золотий Потік» існує народна легенда. Одного разу татари напали на місцевий замочок, де сховались всі жителі, але вирішили його не штурмувати, а взяти облогою.
Через два тижні в обложених закінчилась вода, вони почали шукати «жилу» на території подвір’я. Але не змогли знайти. І тоді хтось старий і мудрий сказав, що воду знайде лише юнак, який народився на Івана Купала (Купала – володар водних багатств) та який ще не цілований. Такого знайшли, він-то й знайшов водну жилу. Татари нічого не змогли вдіяти своєю облогою, пішли в інше місце за пригодами… З того часу містечко Загайпілля стало зватись Золотим Потоком.
Є ще й інша легенда: татари обложили замок, але не наважились його штурмувати. I тут знайшовся якийсь пройдисвіт, що розказав татарам про підземний хід. Всього за 100 золотих. Татари вдерлися в замок, всіх вирізали, а тоді подякували своєму «помічнику»: розплавлені 100 золотих влили йому в горло. З тих пір містечко назвали Золотий Потік…
Історичні дані свідчать, що у першій половині XVI ст. польський король Сигизмунд І подарував надвірному маршалку королевича графу Якубу Потоцькому в нагороду за заслуги волості Загайполе і Соколів. Проте, вже у 1570 році власник домігся для села статус містечка і перейменував Загайполе на Золотий Потік.
З того часу не минуло й півстоліття, як у 1601-1620 рр. польський шляхтич та державний діяч Речі Посполитої, меценат, дідич Бучача Стефан Потоцький та його дружина, донька господаря Молдови Єремії Могили Марія Амалія Потоцька-Могилянка, побудували замок. При Потоцькому поселення отримало в 1601 році Магдебурзьке право і герб «Пилява», привілей на проведення ярмарків двічі на рік – у день святого Прокопа та святого Марціна.
Джерело фото: Вікіпедія
Замок знаходиться на пагорбі над пологою долиною невеличкого потоку. За планувальною схемою, він являє собою квадрат з п’ятигранними наріжними баштами, що фланкують оборонні мури значно винесеними назовні гострокутними виступами.
Ця оборонна споруда збудована з місцевого сорту пісковику темно-червоного, гранітного кольору. Замок був регулярним у плані, подібним на квадрат з чотирма кутовими п’ятигранними баштами, надбрамною вежею та палацом. З південно-західного боку захищений ровом з ескарпом і валом. Про могутність замку свідчить товщина фортечних мурів, яка сягала близько 2 метрів, а їх висота становила понад 5 метрів. У замку залишив слід популярний у Європі стиль ренесансу, різьбленням рослинного орнаменту, виконаним в цьому стилі, були прикрашені наличники вікон другого ярусу.
Палац утворює північно-західну сторону замку, він – прямокутний в плані, одноповерховий, з склепінчастим підвалом. Сучасний другий поверх має пізніше походження.
Цікавим є внутрішнє планування цієї будівлі – коридорне з одностороннім розміщенням анфілади кімнат, обернених в двір. І знову видно відгомін європейських тенденцій. Портал первинного входу і наличники вікон були декоровані ренесансним різьбленням.
Неабиякий інтерес викликає легенда про скарби Марії Могилянки. Її посаг заслужив навіть в істориків пошану у вигляді фразеологізму «Скарб Могилянки». Вона принесла в родину Потоцьких коштовності і камені: перли, діаманти, сапфіри, смарагди… Її прикраси коштували стільки, що на бідному Поділлі початку XVII ст., певно, можна було не одне село купити. Не дарма жителі Потоку придумали легенду, що все це неземне багатство вона заховала десь у містечку – і неодноразово шукали її каблучки та намиста. Не знайшли. (Жителі Підгайців хитро мружать очі: ну зрозуміло, що не знайшли, бо ж Стефан Потоцький скарби своєї жінки заховав саме у Підгайцях, в підвалах замку Гольських. Принаймні, так твердить легенда-конкурент).
Джерело: Вікіпедія
На свій захист легенди можуть посилатися на документи з судів. Бо й справді, у 1613 р. почалася довга судова тяганина, описана у книзі «Prawem i lewem» польським письменником Владиславом Лозинським. Більше того: у 1984 р. на основі книги навіть було знято серію «Скарб Могилянки» за сценарієм Юзефа Хена у телесеріалі «Лицарі та розбійники» («Rycerze i rabusie»).
До кінця XVІІІ ст. замок був житловим. У 1840 р. магнат Ольшевський неподалік від замку будує палац. Він переносить туди майже всі білокам’яні деталі з замкового палацу.
Посол Державної Ради у Відні Володимир Гнєвош, заволодівши замком, намагався врятувати старі мури. Завдяки його старанням в замку розміщується суд та податковий уряд, які раніше знаходились у Бучачі. В той же час вежі замку перебудовують під стайні і хліви для коней та худоби.
Із 2008 року Золотопотіцький замок ввійшов до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля». За цей час проведено велику роботу по збереженню та консервації замку.
Селище Золотий Потік має вигідне географічне розміщення, адже через нього проходить шлях до гірськолижного курорту «Буковель». Тому так важливо створити тут умови для перебування туристів. Крім цього багата історія замку і його власників, особливо роду Потоцьких, дозволяє залучити до співпраці іноземних партнерів, зокрема поляків. Замок можна не тільки відновити, але й у майбутньому використовувати, як майданчик для проведення різноманітних фестивалів та культурних подій краю.
Марія Вельгій,
науковий співробітник Національного заповідника «Замки Тернопілля
Автори світлини замкового комплексу в Золотому Потоці:
Національний заповідник “Замки Тернопілля”,
Назарій Наджога
