2025 рік для медіаспільноти виявився спокійним у плані перешкоджань діяльності, вкотре викличним у фінансовому плані, а ще емоційно виснажливим через роботу після обстрілів РФ. Крім цього виникало й чимало етичних моментів, які редакції вчилися вирішувати, особливо після 19 листопада, коли через російську ракетну атаку на місто загинули 38 людей, ще трьох досі вважають зниклими безвісти.
Втрата фінансування і призупинення проєктів
На початку 2025 року кілька тернопільських медіа стикнулися з фінансовими проблемами через припинення діяльності USAID. Так, зокрема, у Тернопільському пресклубі цьогоріч довелося згорнути традиційну, вже дванадцяту, регіональну школу журналістики. Як розповідала тоді очільниця пресклубу Анжела Кардинал, до цього її проводили 11 разів, не було перерви навіть у перший рік повномасштабного вторгнення.
Окремі проєкти через втрату грантової підтримки не вдалося реалізувати і телеканалу “TV-4”, розповіла його директорка Юлія Винокур..
Із фінансовими проблемами традиційно стикаються і газети. Якщо обласні ще тримаються, то колишні районні не завжди дають собі раду. Так, із січня 2025 року припинила друк “Зборівська дзвіниця”. З колишніх районок області у передплаті є лише газети “Новини Шумщини” і “Голос народу” із міста Чортків. За словами головного редактора “Голосу народу” Любомира Габруського, вони випускають газету щотижня. У грудні наклад становив понад 4 тисячі примірників.
Перешкоджання журналістській діяльності і непрозорість міської ради
Як повідомила у відповідь на запит регіональної представниці ІМІ заступниця начальника слідчого управління Нацполу Тернопільщини Ірина Шафранська, впродовж 2025 року не було відкрито жодного кримінального провадження щодо випадків перешкоджання журналістській діяльності. За словами Шафранської, за рік надійшла тільки одна заява про перешкоджання, втім її розглянули як звернення від громадян. Підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не було.
Водночас у липні журналістка редакція “20 хвилин” Яна Полухіна змогла ознайомитися з генпланом Тернополя лише після скарги омбудсмену, але міськрада заборонила фотографувати документ без жодних правових підстав. Тоді журналістка викликала поліцію та подала заяву про обмеження доступу до публічної інформації.
Фігурувала Тернопільська міська рада у новинах також через те, що в травні місто випало з рейтингу прозорості Transparency International Ukraine через новини про фейкові події на сайті міськради. Тоді експерти виявили, що на місці старих новин про події для людей старшого віку на сайті розмістили новини про навчання посадовців, ще одна взагалі була вигаданою, бо ніякого хакатону в місті не проводили. Після прохання про пояснення, в міськраді обмежилися відпискою про “неналежний контроль за виконанням завдань та функцій”, однак, хто конкретно винен у такій ситуації і як таке взагалі трапилося, — публічних пояснень не було.
Також у квітні закрили кримінальне провадження щодо перешкоджання професійній діяльності журналістам видання “20 хвилин” у Тернополі — через відсутність ознак кримінального правопорушення. Нагадаємо, 17 жовтня 2024 року у фейсбуці поширили фейк про загибель на війні медійника з Тернополя Віталія Антонюка зі збором коштів на допомогу. Водночас як на першоджерело послалися на головну редакторку “20 хвилин” Наталію Бурлаку. У відповідь Бурлаку написала заяву до поліції щодо перешкоджання професійній діяльності.
Того ж дня журналістка видання Ірина Белякова опублікувала допис, під яким з колегами та знайомими обговорювали поширення фейку. Невідомий користувач у коментарях до цього допису розмістив світлини та відео з журналісткою, зроблені на вулицях міста. Журналістка звернулася до правоохоронців із заявою про стеження за нею. Як пояснили в обласній поліції, обидва випадки тоді об’єднали в одне провадження.
Втрати і вшанування колег
У 2025 році на Тернопільщині вперше провели фестиваль пам’яті Віктора Гурняка — Героя України, фотокореспондента, бійця “Айдару”, який загинув у жовтні 2014 року. Подія отримала назву “Гарт” — пластовий псевдоним Віктора.
Організаторами фестивалю стала родина полеглого медійника і його друзі. На фестивалі провели дискусію з воєнною кореспонденткою Зоряною Стельмах і презентували книжку про самого Віктора, яку написала журналістка Ірина Вовк.
15 грудня 2025 року стало відомо, що на російсько-українській війні загинув тернополянин, фотограф-військовослужбовець Юрій Костишин, більш відомий під псевдо Кіт Характерник. Його світлини з фронтового життя показували на виставках Тернополя, Львова, Вільнюса, ними також ілюстрували книжки українських авторів. Незабаром має вийти артбук Юрія Костишина “Абидобраніч” — це збірка роздумів і фото про війну, наразі на нього триває передпродаж. У 2024 році в інтерв’ю Кіт Характерник розповідав, що після війни хотів би бути фотожурналістом.
Медійники-літератори
У 2025 році тернопільські медійники, крім основної діяльності, реалізовувались і як письменники. Так, креативна продюсерка “Суспільного” Зоряна Биндас видала три книжки: історії парамедиків-поліцейських Донеччини “Є пульс”, ще дві для дітей – “Норд і Сталева сотня” про Героя України Сергія Коновала з позивним Норд, який загинув у російсько-українській війні 6 квітня 2024 року, і “МурКотливі історії” — продовження пригод котиків, знайомих читачам із попередньої про “Котиків-патріотиків”.
Кореспондент тернопільського “Суспільного” Тарас Бурак, як і торік, продовжив видавати поетичні збірки — цьогоріч їх вийшло дві: “Павутинні шляхи” і “Останній написаний лист”. Частина поезій зачіпають тему війни.
Ексгумація в Пужниках
Навесні в колишньому селі Пужники на Тернопільщині українська і польська сторони почали ексгумацію останків поляків, які загинула там в роки Другої світової. Дражлива для обох країн тема підняла дискусію, чи варто називати жителів села жертвами Волинської трагедії. Попри те, що польська преса висвітлювала це питання саме так, українські медійники отримали зауваження від істориків, що ці поняття все ж варто розділяти. Ця тема — доволі чутлива, адже за останні 10 років ми зробили чималий крок від того, щоб говорити про Волинську трагедію ледь не пошепки до щорічного публічного обговорення з істориками причинно-наслідкового зв’язку тих подій. Однак історія Пужників на Тернопільщині виявилася ще складнішою.
Нагадаємо, Пужники — це колишнє село в Тернопільській області, де майже все населення було польським. У лютому 1945 року, внаслідок нападу бійців УПА, там загинули близько 80 жителів села. Так пишуть про ті події окремі польські медіа. Українські ж історики наголошують: упівці напали не на село, а на тих жителів, які співпрацював з НКВС, каральним органом тодішнього СРСР. У 1949 році радянська влада ліквідувала село. Поляків, які раніше там жили, на той час уже виселили на територію Польщі. У січні 2025 року Пужники потрапили до переліку місць, де в Україні проведуть ексгумацію останків загиблих, аби дійти порозуміння між Польщею й Україною.
Тож, висвітлюючи ексгумацію медійники регіону та й загальноукраїнські заплуталися в формулюваннях: Волинська це трагедія чи ні?
На початку квітня “Суспільне Тернопіль” зробило інтерв’ю з керівницею української команди розкопок в Пужниках Аліною Харламовою. І в заголовку, і в ліді журналісти використали формулювання “жертви Волинської трагедії”, через що отримали критику від тернопільського історика, який досліджував тему УПА. Нині військовослужбовець ЗСУ Бірчак в коментарях до матеріалу наголосив, що називати те, що сталося в Пужниках взимку 1945 року, Волинською трагедією некоректно, і варто розібратися в темі. Після цього журналістка медіа Ірина Моргун зробила три великих інтерв’ю з істориками Тернополя і Львова щодо цієї теми, де вони фахово пояснювали і щодо коректного формулювання і експертно коментували події того часу.
Трагедія 19 листопада
Вранці 19 листопада Росія вдарила по Тернополю ракетами і шахедами. Через влучання у дві дев’ятиповерхівки, станом на 24 грудня, загиблими офіційно вважають 38 людей, серед них 8 дітей, ще трьох людей — зниклими безвісти. Це перший випадок настільки масштабних руйнувань і такої кількості жертв у Тернополі. До цього, 1 грудня 2024 року, через влучання шахеда у верхній поверх багатоквартирного будинку загинув 45-річний тернополянин Віталій Ременець.
Кожна редакція переформатувала свою роботу, адже журналісти і оператори цілими днями працювали біля місць влучань. Як розповіла головна редакторка тернопільського “Суспільного” Соломія Струс, їхня редакція впродовж трьох днів проводила пряму трансляцію для телеефіру, а також ютуб-сторінки.
“Дуже важливо, що її ретранслювала Європейська спілка радіомовлення і телебачення. Відео було доступним для провідних європейських каналів, тобто вся Європа могла побачити наслідки російської агресії в реальному часі. Звісно, така робота потребувала значного ресурсу, тому була залучена і вся редакція, і технічні працівники. Технікам також доводилося працювати на місці події разом із кореспондентами та операторами”, — розповіла Соломія Струс.
Свої матеріали медійники максимально присвячували людям, яких зачепив обстріл РФ. Зокрема, записували історії про загиблих та родини, які залишилися без житла, священників, які рятували людей із палаючої багатоповерхівки.
Як зазначила очільниця телеканалу “TV-4” Юлія Винокур, трагедія в Тернополі лише підтвердила, що під час війни безпечних місць просто немає.
“Упродовж тижня знімальні бригади компанії оперативно були у різних місцях — біля будинків на місцях трагедії, в лікарнях та Центрі переливання крові. Розповідали історії окремих людей і цілих родин, які об’єднувалися, допомагали, рятували, мотивували. Про чоловіка, який в перші хвилини самостійно рятував рідних; про дівчинку, яку недавно діставали з-під завалів, а вона вже ж вирішила їхати на танцювальний конкурс, щоб не здаватися; про хлопця, який, втративши трьох друзів, старався гуртувати для допомоги інших, забезпечувати необхідним постраждалих. Історії волонтерів, бригад ДСНС та поліції, які цілодобово розчищали завали в пошуку та надії знайти ще і ще когось”, — описала роботу тижня після трагедії медійниця.
Події 19 листопада й кількох наступних тижнів вкотре підняли серед місцевих медійників питання етичного висвітлення горя: які кадри варто показувати, чи є журналісти документалістами, як записувати свідчення очевидців і травмованих.
Пишучи про роботу медійників після російської атаки на місто варто віддати належне і роботі ДСНС і Нацполіції — в усі дні речники обох відомств були чи не на цілодобовому зв’язку з редакціями, координували роботу, пояснювали нюанси, давали всі потрібні коментарі, уточнювали всі моменти, важливі для сюжетів та статей.
Підсумки-2025
Кожен рік від початку повномасштабного вторгнення стає для медійників складнішим: у фінансовому плані, моральному і фізичному — журналісти частіше нарікають на виснаження. Люди йдуть з галузі. Кадровий голод все більше дається взнаки, тож, втрата кожного проєкта, який позбавляє регіон додаткової “свіжої крові”, відчувається щораз болісніше. Залишається сподіватись, що тим, хто залишається в журналістиці, вистачить і ідейності, і наснаги й надалі тримати планку і дотримуватися професійних стандартів у медіа, які продовжують працювати.
Ірина Небесна, регіональна представниця Інституту масової інформації в Тернопільській області
Головне зображення: pexels
