У час, коли значна частина аудиторії обмежується переглядом стрічки новин, заголовок дедалі частіше стає головним носієм не лише інформації, а й стереотипів. Саме він визначає, на що читач насамперед зверне увагу, і задає емоцію ще до того, як відкриє матеріал. Тому етична відповідальність редакцій за формулювання заголовків не менша, ніж за достовірність самої новини.
Впродовж 13-17 липня регіональна представниця Інституту масової інформації у Тернопільській області промоніторила на предмет мови ворожнечі 675 матеріалів у новинних стрічках п’яти найпопулярніших медіа регіону: “20 хвилин”, “0352.ua”, “Терен”, “Тернополяни” і “Перший онлайн”. Увагу привернули кілька заголовків, які хоч і не містять класичної мови ворожнечі, однак відтворюють стереотипи, використовують маніпулятивні акценти та підміняють індивідуальну відповідальність належністю людини до певної соціальної групи. У кожному випадку редакційний вибір кількох слів змінює сприйняття події більше, ніж самі факти.
Соціальна ознака стає головною новиною
15 липня видання “Тернополяни” опублікувало матеріал “У Тернополі 27-річна переселенка відмовилася від новонародженої дитини”. Інформаційним приводом для новини стало засідання виконавчого комітету Тернопільської міськради, де серед інших питань розглядали рішення про передачу до патронатної сім’ї дитини, від якої в пологовому будинку відмовилася мати. Сама подія сталася ще у 2025 році. Тоді жінка відмовилася від дитини через складні життєві обставини, але згодом хотіла повернути, однак комісія визначила, що умови, в яких вона живе, є незадовільними.
Однак у заголовку редакція зробила акцент не на рішенні органу місцевого самоврядування і подальшій долі дитини, а на тому, що відмовилася від неї саме “переселенка”.
Схожий підхід використало й “0352.ua”, опублікувавши рерайт вищенаведеної новини “Народила дитину і не забрала її з пологового: у Тернополі 27-річну переселенку позбавили батьківських прав”. Хоча редакція дещо змінила акцент і винесла в заголовок рішення суду про позбавлення батьківських прав, статус жінки як “переселенки” знову став однією з ключових характеристик новини.
У цьому випадку також виникає питання редакційної доцільності: чи допомагає читачеві зрозуміти подію інформація про статус внутрішньо переміщеної особи? Якщо цей факт не має визначального значення для суті новини, це лише підсилює ризик формування негативних асоціацій щодо всієї групи ВПО. Водночас у самому матеріалі не наведено підстав стверджувати, що статус переселенки був причиною відмови від дитини чи рішення суду.
Українське законодавство не передбачає кримінальної відповідальності за сам факт відмови матері від новонародженої дитини в пологовому будинку. Кримінально караним є залишення дитини в небезпеці. Саме тому в Україні існують законні механізми, які дозволяють жінці безпечно передати дитину під опіку держави — у пологовому будинку або через так звані “вікна життя”. Їхнє існування свідчить про те, що держава визнає: подібні рішення часто є наслідком складних життєвих обставин, а не лише предметом морального осуду. Саме тому журналістам особливо важливо відокремлювати факт від соціальної характеристики людини, якщо вона не має безпосереднього значення для розуміння події. Інакше існує ризик, що увага аудиторії зміститься з обставин справи на приналежність людини до певної соціальної групи.
Схожий механізм простежується і в заголовку “0352.ua”: “У Тернополі грабежем уже займаються жінки”.
Проблема не в згадці про стать підозрюваної, а у формулюванні. Конструкція “вже займаються жінки” створює враження, що йдеться про певну тенденцію або характеристику всієї соціальної групи. Новиною стає не злочин, а стать людини, яку підозрюють у його скоєнні.
Якби аналогічний заголовок звучав як “Грабежем уже займаються чоловіки”, він видавався б дивним. Саме це свідчить, що редакція використовує гендерний стереотип як спосіб зробити заголовок емоційнішим і клікабельнішим. Така підміна робить стать людини інформаційним приводом, хоча цінність для новини міг би становити сам факт злочину та обставини його вчинення.
В обох випадках редакції підсилюють новини не фактами, а соціальними характеристиками героїнь. Стать або статус переселенця стають інформаційним приводом, хоча журналістська цінність події від цього не зростає. Цікаво, що під час цьогорічного весняного моніторингу ІМІ про гендерний баланс у цих же медіа Тернопільщини, не було виявлено відвертих сексистських висловлювань щодо жінок чи чоловіків. Водночас фактом є й те, що з року в рік жінки найчастіше стають героїнями кримінальної хроніки. Станом на весну 2026 року — це 35% від промоніторених на п’яти сайтах новин, де дійовими особами були жінки. Загалом по країні цей показник — 31,7%.
Як заголовок змінює відповідальність
Ще один показовий приклад — висвітлення історії про побиття неповнолітнього на Тернопільщині: 17-річного юнака із травмами госпіталізували. За даними поліції, у побитті підозрюють 20-річного чоловіка. Із матеріалів поліції випливає, що конфлікт між молоддю виник на ґрунті ревнощів. “Молоді люди посперечалися через дівчину, до котрої потерпілий начебто залицявся”, — зазначили в поліції. Водночас показово, як редакції по-різному подали одну й ту саму подію.
Так, “0352.ua” використало заголовок “Через дівчину ледь не сталася трагедія: на Тернопільщині жорстоко побили 17-річного хлопця”. У “Терена” — “На Тернопільщині конфлікт через дівчину завершився тяжкими травмами неповнолітнього”. “Перший онлайн” обрали заголовок “Через дівчину – до криміналу: 20-річний житель Великоберезовицької громади жорстоко побив неповнолітнього”, “Тернополяни” — “Побилися через дівчину: на Тернопільщині 20-річного чоловіка затримала поліція”, а “20 хвилин” — “Ревнощі і побиття. У Тернополі 17-річний тернополянин отримав важкі травми, його суперник — підозру”.
Попри те, що всі заголовки стосуються одного кримінального провадження, вони по-різному визначають головний акцент. “0352.ua” у конструкції “через дівчину” персоналізує причину конфлікту і фактично її звинувачує. Хоча сама дівчина не є підозрюваною, не застосовувала насильства і не несе відповідальності за тяжкі тілесні ушкодження, саме вона стає умовною причиною трагедії. “Перший онлайн” використовує схожу конструкцію — “Через дівчину — до криміналу”. Таке формулювання ще більше підсилює причинно-наслідковий зв’язок між дівчиною та кримінальним правопорушенням, хоча юридично відповідальність за злочин несе лише особа, яка застосувала насильство. У результаті, читач може сприйняти дівчину як своєрідну “першопричину” кримінальної історії, хоча матеріал цього не підтверджує. Як і в інших випадках, у заголовку “Тернополян” винесено не лише сам факт побиття або дії підозрюваного, а обставину, пов’язану з третьою особою, яка не брала участі в насильстві.
Заголовок “Терену” також використовує словосполучення “через дівчину”, однак зміщує акцент із самої особи на конфлікт. Це менш категоричне формулювання, хоча воно теж може створювати враження, що відповідальність за розвиток подій частково пов’язана з третьою особою.
Найбільш нейтральний підхід продемонструвало видання “20 хвилин”, яке використало формулювання “Ревнощі і побиття”. Воно описує обставини конфлікту, але не персоналізує його причину й не переносить відповідальність на людину, яка не вчиняла насильства. Хоча через слово “суперник” складається враження, що це було якесь змагання, де хтось мав стати переможцем.
Ці заголовки добре демонструють, наскільки редакційний вибір кількох слів може змінити сприйняття однієї й тієї самої події. Один акцентує увагу на дівчині, інший — на конфлікті, третій — вибудовує прямий причинно-наслідковий зв’язок між дівчиною та криміналом, а четвертий — зосереджується на самому факті насильства. Саме такі нюанси визначають, чи отримує аудиторія інформацію, чи готову інтерпретацію події.
За словами експертки ІМІ Яни Машкової, українські медіа досить часто неетично висвітлюють історії, де є згадки про жінок.
“У гонитві за переглядами редакції можуть обрати більш клікбейтні та емоційні заголовки на користь переглядам. Редакції свідомо виносять в заголовки деталі, які чіпляють, хоч не є важливими для розуміння події, але можуть закріплювати стереотипні уявлення. В таких текстах завжди можна знайти порушення професійних та етичних стандартів. У випадку з жорстоким побиттям неповнолітнього низка медіа винесла в заголовки деталь, що бійка трапилася через дівчину. Таким чином редактори перенесли фокус уваги із самого злочину та перенесли відповідальність на дівчину, ніби саме через неї трапився конфлікт. Щодо жінки, яка відмовилася від новонародженої дитини, інформація про те, що вона переселенка не є важливою, але може сприяти стигматизації та формувати упередження щодо ВПО”, — зазначила експертка.
Варто пам’ятати, що для медійників є чіткі рекомендації з висвітлення питань щодо гендерної рівності, запобігання насильству, проявам сексизму та гендерних стереотипів, постраждалими внаслідок якого, як бачимо на цих прикладах, є і чоловіки: “Проявляти нульову толерантність до насильства в контенті, пам’ятаючи, що відповідальність за насильство покладається лише на кривдника, а не на постраждалу особу”. В цьому випадку, тим паче, не на третю особу.
Підсумки
Жоден із наведених прикладів не є класичною мовою ворожнечі. У новинах немає закликів до дискримінації чи відкритого приниження певних соціальних груп. Однак усі вони демонструють іншу проблему — використання соціальних характеристик, гендерних стереотипів або оцінних конструкцій як способу зробити заголовок більш емоційним і клікабельним. В одному випадку негативна подія асоціюється зі статусом переселенки, в іншому — зі статтю підозрюваної, у третьому відповідальність за насильство частково переноситься на людину, яка його не вчиняла.
Такі редакційні рішення можуть здаватися дрібницями. Проте саме вони поступово формують стійкі асоціації: переселенці — це про проблеми, жінка у кримінальній хроніці — сенсація, а причину насильства варто шукати не в діях кривдника, а в третій особі, наприклад, жінці.
Такі підходи суперечать Кодексу етики українського журналіста. Зокрема, стаття 6 визначає повагу до права громадськості на повну й об’єктивну інформацію одним із головних обов’язків журналіста, стаття 9 вимагає чітко відокремлювати факти від суджень і припущень, а стаття 15 наголошує, що журналіст має уникати дискримінації за ознаками статі, походження, місця проживання чи іншими характеристиками людини. Це не означає, що журналісти повинні уникати складних або резонансних тем. Але це означає, що редакційний вибір слів має допомагати аудиторії зрозуміти подію, а не підсилювати суспільні упередження.
Ірина Небесна, регіональна представниця Інституту масової інформації в Тернопільській області
Головне зображення: chatgpt.com
