28.09.2021
Махнути б крильми і злетіти. Верховинський вододільний хребет

Махнути б крильми і злетіти. Верховинський вододільний хребет

Махнути б крильми і злетіти над синявою Карпат. Я про подорожі та легенди. Верховинський вододільний хребет, висота 1200 – 1400 метрів над рівнем моря.

Спершу про подорож. Мандрівка гірськими масивами Карпат – це сходження вище вражень, політ над небокраєм.  

І було досить дивним дізнатися, що цьогоріч в селі Либохора Турківського району Львівської області було дуже мало мандрівників-туристів.

Саме з Либохори найлегше злетіти в Карпати, саме там найближчі стежки на Верховинський хребет. Точніше навіть не стежки, а – прадавній торговий шлях перевалом «Руська путь», яким купці з Балтики йшли в Західну Європу. Висота перевалу 1245 метрів.

 

У часи Лева Даниловича Верховинський хребет був кордоном між Галицько-Волинським князівством та Угорщиною. Після Першої світової до 1939-го – кордон між Польщею та Чехією. Після угорської анексії Карпатської України – польсько-угорський кордон.  У вересні 1939 Москва анексує західноукраїнські землі, тож Верховинський хребет стає частиною кордону між сателітом Третього Рейху Угорщиною та комуністичним СРСР до 1945 року. За ці гори не раз йшли рукопашні бої, місцями можна побачити шанці чи окопи.  



Нині це межа Львівської і Закарпатської областей, історично завше Україна – історико-етнографічний регіон Бойківщина, межа Галичини і Закарпаття (Срібна Земля). Географічно – вододіл між басейнами рік Балтійського і Чорного морів, Західні Бескиди. Тут на західну північ починає свої витоки Сян, на східну північ – ріка Стрий, на південний схід – ріка Уж.      



На високих полонинах ростуть чорниця і брусниця. Серпень – якраз збір врожаю карпатських ягід. Сюди приїжджають «перекупщики», аби придбати яфину (чорниця) і  фофедзу (брусниця). За сезон місцеві на ягодах заробляють до 30 тис. гривень.



Після перших осінніх дощів почнеться сезон білих грибів, розмір яких може сягнути до пів відра.  Тож тут торговий шлях «Руська путь» не втратив свого значення. Тут можна побачити сьогочасних купців з Польщі чи інших країн Західної Європи.

Красу полонин доповнює гірська синя квітка – тирлич. Місцева назва січник. З неї плетуть вінця (вінки), які вплітають коровам у роги.



О так! У Либохорі без корови, коня і собаки не обходиться жодна родина.

На корови чіпають дзвіночки, аби чути коли б яка заблудила в ліс. Дзвіночки гарно звучать на полонинах, наче таким відлунням сріблистого звуку говорять гори. Навіть коли б сам заблудив чи просто треба поповнити запаси води варто піти на звук. Обов’язково зустрінеш пастуха, який підкаже, де найближче джерело або, як тут говорять, кирничка.   

Кінь – окраса полонин Бойківського краю. Через стрімкі підйоми-спуски тут трактором чи комбайном не їздять. ГорОди (по місцевому – кавалки, що має значення земельна ділянка) повсюдно обробляють конем, чи зорати, чи сіно привести, чи навіть погнати стадо корів на гірські пасовиська.



Пес – незамінний помічник пастуха. Коли-яка корова відбивається, пес знає свою роботу і нажене рогату худобу назад у стадо.    

У селі Либохора роблять з коров’ячого молока «їдкий» сир. Більше такого сиру ніде не скуштуєш, як на Бойківщині. До закваски сиру додають жигалку, тобто кропиву, і ще якісь трави (не запам’ятав весь рецепт). Відстоюють закваску не менше п’яти днів. Сир на смак і на запах дуже гіркий, аж виїдає очі. Настільки гіркий, що самого його не можливо їсти. Втім, сильно смакує з вареною чи запеченою картоплею, особливо на природі.  На картоплю в Лихоборі кажуть бульбани.  

Ще є унікальною річчю в Либохорі є драпачка. Це висушене верхів’я смереки, гостро заточене з обох кінців, довжина – 2,5-3 метри. На драпачку  насиляють снопи сіна чи соломи.



У нас, на Тернопільщині, назвали би це копицею, а як там кажуть, забув спитати. Оці копиці на драпачках неповторно доповнюють краєвиди Карпат.    



Тепер про НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ. Кожна гора має свою легенду. Кожна має свого духа, який манить тебе ще здолу.

Дух дає тобі сили підніматися. Та коли ти вже ось-ось на вершині, він полишає тебе, віддаючи собі і вітру на радість. Хтозна-що може вчинити, йому важливо принадити тебе.  



Десь там ходить білий ведмідь. Дух чи справжній, того й впевнено не знають. Бачили його люди лише здалеку як вдень, так і вночі. Кілька корів верталися зі слідами ведмежих лап.

По дорозі на Дрогобицький Камінь є гора зміїв, де на сонці виблискує змієвий король. Цю гору варто оминути. Спокій короля стережуть тисячі його подружок. Туди не можна ходити, бо не вернешся. Обплетуть, вкусять і затягнуть між скали, на камінь перетворишся.  

Серед тисячі змій панує одна червона. Лише їй дозволено мати справу з королем. Вона має право залишати змієву гору і повзати на інші височини. Буває під килимом фофедзи є багато каміння. Його не видно, так заріс ягодами. Між камінням провали, де можна ногою провалитися, а там… чекає червона змія.     Змія-дух настільки сильна, що навіть карпатська мольфарка, яка знає мову плазунів, не в силі викликати її на розмову. Є в селі така знахарка, до якої люди звертають, якщо хтось пропав у горах.

Вона говорить зі зміями, щоб дізнатися за що і котра з них вкусила людину. Плазуни розповідають, де шукати жертву змії, якщо, не дай Боже, людина не встигла зійти з гір і загинула від отруйного укусу.

От тільки мольфарка не має сил говорити зі змієвим королем і його червоною супутницею.



______________________

Насправді нічого такого, щоб лякало на полонинах не видно. Карпати – прекрасні! Верховинський хребет – неймовірний! Галичина улюблена! Бойківщина – чудова! Чудові люди! Приймуть, нагодують, застелять ліжко, сир з бульбанами смачний. Від горілки з карпатської кришталевої води голова не болить. 

Йдучи через ліс не зустрів Білого Ведмедя. Між камінням в Жолобі на Червону Змію не натрапив. На змієву гору до їхнього короля не поліз, місцеві, направду, радять туди не ходити.