20.01.2022
Вузол життя: як небайдужі збирають уламки єврейської історії та повертають їх на місця пам’яті

Вузол життя: як небайдужі збирають уламки єврейської історії та повертають їх на місця пам’яті

«Ви не думайте, після во́йни всі бідно жили, не було з чого будуватися, а ті камені радянська влада розбирала на будівництво колгоспу і не тільки. То й люди собі брали. Ніхто того не боронив», – ще пів години тому старша жінка у квітчастому халаті та вовняному взутті показувала костуром на пагорб і запевняла, що ніяких надмогильних каменів на спустошеному єврейському кладовищі в Поморянах на Львівщині ми вже не знайдемо. Тож терпляче дочекалася, поки наблукаємося і переконаємося в її словах. Із величезного цвинтаря справді залишилися сліди раптом трьох могил.

Дерево росте на одній зі збережених могил на спустошеному єврейському кладовищі.
Поморяни, Львівська область

Тепер же вона веде нас на сусіднє зі своїм подвір’я. Поперед неї під лемент сусідських псів слухняно біжить кіт Тимко. Жінка переповідає спогади своєї ж мами про те, якими багатими були євреї довоєнних Поморян і про безіменну єврейську дівчину надзвичайної краси «з довгими косами», котру замордували під час нацистської окупації. 

«Така гарна була. ТАКА гарна! 15 років їй було… А це ось тут. В цій хаті вже давно ніхто не живе. Якось… не повелося там у них».

Біля покинутого будинку з заклеєними газетами вікнами стоїть непримітна маленька споруда – погріб. Зазираєш досередини – а частина стін зроблені з уламків мацев – надмогильних каменів із єврейського кладовища.

Погріб частково збудований із мацев.
Поморяни, Львівська область

Архітектура та цвинтарі – це те, що свідчить, наскільки давньою є історія тієї чи іншої громади в кожному населеному пункті. Тому нацисти руйнували синагоги та єврейські цвинтарі не лише, аби виказати зневагу, а й щоб стерти сліди всієї спільноти, немов її тут ніколи й не було. Мацеви – надгробні плити – або нищили, або використовували досить практично: камені часто були ідеальної прямокутної форми, тож годилися на будматеріал. Те, що почали нацисти, радянська влада активно продовжила. В часи, коли церкви та костели ставали складами та меблевими магазинами, а на місці деяких християнських кладовищ виростали житлові будинки та дороги, хто мав боронити єврейську спадщину? 

«Комуніст»

«Колгосп? Який колгосп? Нема вже давно ніяких колгоспів, – жінка в бордовому пальто та святковій хустці з люрексовою ниткою несе «котики», перев’язані вузькою стрічкою з миртом та сухоцвітами. В іншій руці – гаманець і пакет. Вербна неділя, але після церкви і до крамниці потрібно зайти. Недалеко б’ють дзвони. Люди повертаються зі служби. Святково вбрані йдуть узбіччям.

«Аааа, отам нагорі? Так, був колгосп, був, – нарешті згадує жінка. Паралельно розповідає про бойню, що теж начебто колись десь там була. Але бойня нас не цікавить. – Як знайти той колгосп? Отак вверх їдьте, попри костел і зупинку, а тоді буде така дорога направо, то туди звертайте. Але не знаю, що ви там знайдете. Які такі камені з візерунками? Туди сміття возять викидати. Ну… Хай Бог помагає! Чекайте-чекайте! Не я б’ю, верба б’є», – сміється жінка, вдавано лупцює освяченим букетиком.

Це Чабарівка – село колишнього Гусятинського району на Тернопільщині. Чи не головна його архітектурна окраса – неоготичний костел, збудований в 30-х роках. Він зустрічає кожного, хто сюди приїздить, бо одразу перед ним – автобусна зупинка.

Вже за кілька хвилин звідти – пошарпані ворота з написом «Комуніст» – таку назву мав колгосп. Далі дорога минає пустку, ніщо та зарості. З правого боку металева огорожа підперта якимись каменями. Зупиняємо авто. Те, що й шукали. У камені вирізьблена пташка і свічник. Це шматок мацеви. Свічник – ознака того, що камінь стояв саме на жіночій могилі – за традицією, лише жінки запалюють свічки на Шабат. 

Зліва від дороги цвіте рядами алича. Між кущів – сині, зелені та чорні пакети. Тріщать по швах. Жінка з «котиками» не злукавила – сюди справді привозять сміття.

А посеред непотребу лежать посірілі, місцями вкриті мохом камені. Здавалося б, звична руїна колишнього колгоспу. Але коли ви підійдете до зруйнованих стін, побачите, що зі споду на каменях – квіти, олені, леви та птахи. А на все це снігом опадає цвіт аличі, вкриває стіни, ще вже не тримаються купи, мов дерев’яний конструктор.

Колишній колгосп «Комуніст».
Чабарівка, Тернопільська область

За якісь 4 кілометри звідси – Гусятин. Відповідно до перепису населення, в 1890 році із 6 060 мешканців майже 4 200 були євреями. Тут була синагога, дім рабина, Площа Ринок із купою дерев’яних яток, в яких торгували юдеї. Було і кладовище. Площею орієнтовно 2,6 га. За часів німецької окупації його зрівняли з землею. За радянської влади надгробки кудись вивезли. Про їхню подальшу долю дізналися лише за 40 з лишком років – 2017, коли почали рушитися стіни колишніх корівників колгоспу «Комуніст». 

Але повернути надгробки наразі немає куди. На це потрібні чималі кошти. Та й на місці кладовища в 70-х роках звели багатоквартирні панельки. 

На корівники для колгоспу «Комуніст» використали мацеви із єврейського кладовища в Гусятині.

«Звісно, ніхто вже не буде розбирати будинки. Та й чим винні люди, котрі тут живуть? Але мацеви треба забрати з того закинутого колгоспу, – голова ГО «Благе діло» Сергій Марцінко щиро вболіває за цей проєкт. Сергій періодично їздить прибирати в закинутий колгосп біля Чабарівки. Сердиться, що люди продовжують возити туди сміття, хоч і бачать, що його звідти хтось постійно забирає. «Цеглини» з порізаних мацев Сергій потрохи перевозить до Гусятина та складає неподалік синагоги. 

«З цього всього з часом треба буде зробити меморіал. Стіну пам’яті. Місце для цього є неподалік», – Сергій показує ділянку нижче від синагоги. За словами очевидців, тут страчували місцевих євреїв. 

Але на благе діло потрібні кошти. А їх немає.

На фасаді синагоги досі видно сліди від слова «музей».
Гусятин, Тернопільська область

«Нехай душа буде зав’язана у вузол життя»

Епітафія на юдейській могилі складається з суцільних скорочень – за першими літерами слів складають такі собі зашифровані формули. Тому, навіть не знаючи івриту, але маючи «шпаргалку», можна прочитати якусь частину інформації.

Найчастіше трапляється скорочення «тут похований/похована» за допомогою літер «пей» та «нун» פנ. Далі в дещо романтизованій формі згадують про померлого чи померлу. Що це, наприклад, була жінка скромна чи чесна, або що був це чоловік прямодушний, богобоязкий та мудрий. Всі ці епітети – зі священних текстів, зокрема, зі Старого Заповіту.

Тоді вказують ім’я та патронім – чий це син чи донька. Тоді – дату смерті за єврейським календарем знову ж таки за допомогою літер івриту (щоб вирахувати дату за григоріанським календарем, треба додати 1239/1240, залежно про який місяць йде мова, бо Новий рік у юдеїв – Рош-га Шана – настає восени – авт.). Після цього йде так звана «танцеба» ת’נ’צ’ב’ה – скорочення за першими літерами слів, що складаються у фразу «нехай душа його/її буде зав’язана у вузол життя». 

«Танцеба» на надгробному камені з єврейського кладовища у Залізцях. Тернопільська область

Часто надгробні камені також прикрашають вирізьблені квіти, птахи, леви та єдинороги, ведмеді та зайці, білки чи риби, свічники або сувої тори, складені у спеціальному жесті благословення долоні, глечики з водою. Оскільки юдаїзм не дозволяє зображати людей, ці сюжети дозволяють більше розповісти про померлого чи померлу, дати характеристику їхнім життям, розповісти, ким вони були за життя чи з якого роду походили. Саме написи івритом та зображення допомагають тепер зрозуміти, що цей шматок пісковика чи вапняка – мацева чи її уламок, а не просто камінь, що його використали свого часу для будівництва. 

Менше зло

На численних фото хлопці та дівчата щітками чистять від ґрунту та піску важкі прямокутники з рожево-червоного каменя. Це так званий теребовлянський пісковик. Незважаючи на те, що його покладів у Галичині є досить, саме цей відтінок умовно називають теребовлянським, за назвою найвідомішого кар’єру неподалік княжого міста на Тернопільщині, в якому камінь добувають вже не одне століття.

Пісковик – камінь досить міцний, щоб фігури чи навіть бруківка з нього тримала форму кілька століть, водночас достатньо м’який для того, щоб надавати йому форму. Пісковик та вапняк – це ті матеріали, з яких найчастіше створювали сакральні та цвинтарні скульптури. Для вирізьблення мацев використовували також його.

«Кохана мама та дружина Фанця Презес із Зільберманів», «поважний пан Давид Гейден з Підгайців, котрий помер на 56 році життя», «жінка поважна та гідна Рейзель Вайнреб із Буська», – ці мацеви та їхні уламки в 2018 році знайшли у Львові. Чи не вся 200-метрова вулиця Ганни Барвінок була вистелена надгробними плитами з Янівського кладовища. Їх виявили, коли почали ремонт проїжджої частини. Хоча про те, чим вистелена дорога, знали й раніше, розповідає керівник львівського волонтерського центру при ВЄБФ «Хесед-Ар’є» Олександр Назар.

Уламки мацев, зібрані на вулиці Ганни Барвінок.
Янівське кладовище, Львів.

«У 2010 році там прокладали кабель і в процесі знайшли близько 10 надгробних плит. Чоловік, котрий живе неподалік, зателефонував нам і розповів про знахідку. А вже у 2018, коли прокладали теплотрасу, він знову нам зателефонував і сказав, що знайшли ще мацеви», – Олександр Назар зустрічає у синагозі на Вугільній – Якуб Гланцер Шул. Сидимо в кімнаті, де якраз збираються на Шабат – на стіні висить мозаїка, зроблена волонтерами під час одного з останніх таборів: гранат, риба, свічник, посудина з вином (чи соком) та напис «Шаббат шалом» – побажання мирної суботи.

П’ємо розчинену каву у паперівках, Олександр – у чорній футболці, весь у порохах. Попри те, що сьогодні субота – якраз Шабат, в синагозі завжди є що робити. Питаю, чи це його міцва – добра справа? Олександр посміхається. Латаєш тут, а вже в іншому місці виникла проблема. У 1962 році приміщення синагоги передали спортивній кафедрі поліграфічного інституту. Олійною фарбою замалювали розписи, а майно роздали місцевим музеям. Тепер тут помалу відновлюють ліпнину на стелі, розчищаються подвір’я, наводять лад всередині. Але приміщення потребує ремонту, а це, знову ж таки, чималі гроші.

Синагога на Вугільній. Львів

«Ремонтні роботи на вулиці Барвінок тоді відтермінували. Міська влада дала добро, щоб ми демонтували мацеви. Що вдалося дістати, перевезли на цвинтар. Це близько півтори сотні мацев та уламків. І це лише з 30-метрової ділянки. Кошти на проведення робіт давали небайдужі. Не лише євреї, а всі, хто хоче максимально зберегти довоєнні сліди єврейської спільноти в місті. Влада? Скажімо так: не заважають — і це вже добре. Тоді нам дали кількох комунальників для допомоги. Однак всі роботи були за кошти людей, скидалися всі, хто скільки міг», – згадує той період Олександр Назар.

У львівських ЗМІ тоді писали: працювали і волонтери, і представники римо-католицької громади, і просто небайдужі люди, котрі жили неподалік.

«Спершу ми все робили вручну, тоді найняли трактор на один із днів, а ще маніпулятор. Мацеви важкі – можуть і до півтори сотні кілограмів сягати. Але проблема навіть не в цьому. Піднімати їх важко. Вони довгі та вузькі. Тож, аби підняти і не поламати, потрібно зо четверо людей. Та й то є ризик пошкодити спину. Ми, наприклад, мали такі металеві гаки, що допомагали підняти камені. Або за допомогою спеціальних ременів ще можна це робити: закидаєш на мацеву два паси, трактор її піднімає і кладе на піддон. Звісно, з маніпулятором робити це все значно легше: він і підкопує, і дістає. Але не завжди є цілі плити, часто вони лежать шматками», – описує процес демонтажу керівник «Хесед Ар’є».

За словами Олександра Назара чи не все місто всіяне уламками мацев. Час від часу їх знаходять місцеві жителі і телефонують в «Хесед», аби ті приїхали і забрали. Кілька років до того уламки знайшли в котельні на вулиці Галицькій. Недалеко від вулиці Барвінок, в закинутому довоєнному будинку в стіні відвалився шмат тиньку і там начебто побачили мацеву в стіні. Волонтери приїхали її забрати і знайшли з півтора десятка уламків.

«Це був останній наш виїзд перед пандемією. Тоді до нас почали телефонувати місцеві, мовляв, у нас у дворі є сходинки з мацев. От на такі роботи варто збирати волонтерів, бо роботи буде багато. В 2020 в тюрмі на Лонцького виявили, що мацевами замощене все подвір’я. Ще є на вулиці Личаківській, де дорожній комбінат», – Олександр Назар вже не раз організовував волонтерські табори для збереження єврейської спадщини на Львівщині. Тоді, попри українців, приїздили також студенти з Німеччини, Ізраїлю та Росії. Прибирали меморіали на місцях розстрілу євреїв, кладовища, чистили від заростів та сміття руїни синагог. 

Однак волонтерство – це не лише про роботу, це ще й про спілкування, обмін досвідом. А коли в тебе погодинна оплата за орендовану техніку, все треба робити якомога швидше. Тому волонтери ефективні на конкретних короткотермінових завданнях: почистити оцю ділянку, зробити каталог поховань, навести лад у бібліотеці чи допомогти із реставрацією ліпнини. Коли ж мова йде про орендовану техніку, все впирається в кошти.

Волонтери наводять лад у закинутій синагозі.
Сокаль, Львівська область. 2019 рік.

«В одного мого знайомого є ідея зробити якесь місце, щоб зберігати там всі мацеви. Але, мабуть, краще їх повертати на те місце, звідки їх взяли. Наприклад, в Добромилі з зібраних мацев зробили стіну пам’яті. Там ще є міст, що стоїть на плитах. Його опори в радянський час зробили з надгробних плит із єврейського кладовища. Міст підмиває і плити стало видно. Ще трішки і споруда буде в аварійному стані, тож рано чи пізно його ремонтуватимуть і буде нагода демонтувати мацеви», – розказує Олександр.

Якщо раніше люди не завжди розуміли, що це за камені, то завдяки соцмережам вдається пояснювати, що це за написи і про що вони свідчать. Тож місцеві тепер часто звертаються до активістів, мовляв, знайшли мацеву чи її уламки.

«Мацеви ще будуть і будуть знаходити. Цвинтар був великим, щось знищили, але багато залишилося. Не лише надгробки, а й розписи. Варто спробувати це все зберегти. Хоча часто як буває: наші комунальники чогось випадково не помітили чи спеціально. Тому взяли і зарили чи замалювали. З іншого боку, закопаним воно зазнає менше шкоди, ніж коли ми витягли і воно лежить, розшаровується від вологості і ламається. Це менше зло», – Олександр Назар все ж залишається оптимістом.

Однак через тиждень після нашої з ним розмови на вулиці Веселій, неподалік синагоги на Вугільній замалювали відомі чи не на всю країну розписи на стінах колишньої перукарні Газельмуса та крамниці капелюхів. Написи, що пережили війну, просто зникли за чиїмось бажанням. В управлінні охорони історичної спадщини Львівської міськради розвели руками: про інцидент вони почули від журналістів.

Тепер цих написів на вулиці Веселій вже немає. Їх замалювали.
Джерело: forgottengalicia.com

«Ні, нема такого»

«Тут похований чоловік чесний…», – далі напис затертий. Рядком стоять мацеви, половина кожної – наче хтось пройшовся наждачним папером – нічого неможливо прочитати.

«Оці якраз і були сходинками. Лежали частково одна на одній, тому написи збереглися лише до половини плити», – Василь Ільчишин – директор краєзнавчого музею в смт Залізці на Тернопільщині – показує на новостворений меморіал на єврейському кладовищі. За його словами, перед Першою світовою близько 40% з майже 10-тисячного населення було єврейським. Тепер із слідів про величезну громаду залишилися лише два десятка знайдених мацев.

Мацева із частково стертими написами.
Залізці, Тернопільська область

«Дай Боже! Вам щось підказати?», – місцевий чоловік заходить на територію цвинтаря. Спершу здається, що він підійшов, аби поцікавитися, що ми шукаємо. Тоді впізнає Василя Ільчишина, окидає оком мене і йде далі – вверх пагорбом. До корови, яка там пасеться. Це теж одна зі звичних практик, коли на закинутих кладовищах гуляє худоба. Відповідно до юдейських уявлень, це геть недобре, з іншого боку – кози та корови чистять територію від трави.

Два роки тому на місці спустошеного юдейського кладовища в Залізцях не було нічого, окрім купки уламків мацев, що їх місцеві позносили з усього містечка. Насправді далеко не кожен житель міг пояснити, де сам цвинтар був. Вказували то туди, то сюди. Молодші не розуміли, про що їх взагалі питають. «Які євреї? Не було тут ніколи ніяких євреїв. Ось церква є. Ось вам костел. Отамо – замок. А євреї… Ні, нема такого».

Насправді про те, що частина мацев із кладовища стали сходами, хідником та навіть порогом у громадському туалеті на території поліклініки в Залізцях, знало чимало людей. Одна з мацев навіть лежала догори написом. Але якщо щось написано незрозумілою тобі мовою, то важко цьому співпереживати. Та й з часом звикаєш. Надгробна плита стає просто плитою, на якій просто щось написано. Але демонтувати їх – це час і гроші. А ще – бажання.

У 2020 році виконком Залозецької селищної ради ухвалив рішення про впорядкування об’єктів культурної спадщини. Єврейська таким чином теж підпала під захист. У смт також почали роботи з облаштування краєзнавчого музею, для якого виділили будівлю, біля якої якраз і лежали всі ці мацеви. Оскільки єврейської громади в Залізцях немає, Василь Ільчишин звернувся до єврейської організації «Оалей Цадікім», вони погодилися профінансувати роботи.

Коли почали демонтовувати плити, здивувалися – таким майстерним було виконання деяких із них. Найстаріші – першої половини ХІХ століття – з вапняка, мали на собі зображення левіафанів – не надто поширеного сюжету, що розповідає про прихід мессіанських часів. 

Відновлені мацеви.
Залізці, Тернопільська область

Мацеви перевезли на єврейський цвинтар та почистили. Звісно, знайти місця поховань, звідки їх взяли, вже навряд чи було реально, тому вирішили хоч би символічно встановити їх на залитому фундаменті.

«Деякі мацеви вдалося зібрати докупи, деякі так і не мають всіх своїх фрагментів. Отут, наприклад, бракує нижньої частини», – директор музею показує на одну з найстаріших мацев. Там немає якраз «танцеби» – фрази про вузол життя, в який має бути зав’язана душа померлого.

Уламки мацев на фоні меморіалу на єврейському кладовищі.
Залізці. Тернопільська область

 «Місцеві казали: добре, що забрали мацеви. Це по-людськи і по-християнськи. Не всі, звісно, розуміли, нащо це робити. Деякі політики вже закидали, що я тут роблю другу Умань», – усміхається Василь Ільчишин. І додає, що насправді представники єврейської громади приїздять до Залізців раз у ніколи. Бо раніше тут не було нічого, що про неї нагадувало. Попри те, що центр містечка – частково був єврейським, про це немає жодних нагадувань. А на місці знищеної синагоги стоїть крамниця.

***

Нацистський режим руйнував синагоги, в СРСР, де єдиними громадянством та релігією була «радянська людина», молитовні доми євреїв, що залишилися, як і костели та церкви, почали використовувати відповідно до потреб. Потрібна була котельня – отже, беремо під котельню, потрібен спортзал чи приміщення під музичну школу – добре. Тож коли Радянський Союз розпався, будівлі завдяки такому «практичному» підходу часто були пошкоджені, але вціліли. Забілені вапном чи покриті сірою «шубою» тиньку розписи та написи також спокійно пережили десятиліття.

Що ж до поруйнованих кладовищ, те, що почали нацисти, підхопили комуністи: в країні, де немає релігії, єврейські кладовища теж не мали цінності. Їх розорали під поля, на їх місці виросли підпори для ліній електропередач. Мацеви стали стінами та сходами, частинами доріг, мощенням тротуарів. Парадокс полягав у тому, що таким чином ідеально законсервовані надгробні камені не омивали дощі, написи не стерлися через погодні умови. Вони десятиліттями лежали і чекали свого часу. 

І, схоже, нарешті дочекалися. 

Уламок мацеви використали як будматеріал для укріплення берега.
Бучач, Тернопільська область
Уламок мацеви лежить біля подвір’я як частина хідника. Озеряни, Тернопільська область
Сходи на території замкового комплексу викладені з уламків мацев.
Золотий Потік, Тернопільська область
Хтось приніс знайдений уламок мацеви на христиняське кладовище. Бо більше нікуди – єврейське давно не існує – його розорали під поле.
с. Янів (колишня назва – Долина), Тернопільська область
Уламок мацеви біля меморіалу вбитим євреям.
Копичинці, Тернопільська область
Мацеви також використовували як жорна та камені для наточування ножів. Один із таких принесли до меморіалу вбитим євреям.
Скалат. Тернопільська область.
Уламки мацев, що свого часу використали для мощення вулиць, та ті, які зібрали містом, привезли на єврейське кладовище.
Бережани, Тернопілсьька область

Всі фото, якщо не вказано інше: Ірина Небесна

Матеріал написано в рамках Проєкту «Пункт 7» / Point 7 (офіційна назва «Сприяння соціальній згуртованості в Україні»), реалізується у партнерстві  ABA ROLI Ukraine, Восток SOS та Центр Громадянських Свобод.