28.09.2021
“Хотіла – маєш!”: чому післяпологова депресія – не вигадка, а часто – наслідок міфу про маму-героїню

“Хотіла – маєш!”: чому післяпологова депресія – не вигадка, а часто – наслідок міфу про маму-героїню

– Я дивилася на себе в дзеркало і думала, що от добре було би померти. Не по-справжньому, а днів так на 5. Щоб той зуб у сина нарешті прорізався, і я не чула цих плачів. Щоб до нас прийшли якісь люди і навели лад в домі. Щоб принесли готових страв, як в американських фільмах, і не довелось нічого готувати. І щоб про мене говорили щось хороше, а не те, що я сама про себе думаю всі ці місяці. А потім зрозуміла, що такі думки в мене з’являються не періодично. Я з ними прокидаюся і засинаю. Це було, як відчуття закоханості, коли ти носишся з якоюсь солодкою думкою чи спогадом про людину. Я ж думала, наскільки це все мене втомило і що я на таке не підписувалася. Що це мало бути щастям, а виявилося кошмаром. І що все найгірше не залишилося в пологовому під час народження сина.

Жінка, яка так відверто розповідає про свої відчуття перших місяців материнства, в соцмережах – щаслива та успішна, фото її сім’ї збирають десятки лайків та коментарів-компліментів. За межами інстаграму вона вважає себе невдахою, бо ідеальна картинка існує лише на вдалих фото. В реальності є лише постійне відчуття втоми і безвиході, безсоння та картання себе за те, що погана мама, що не може впоратися і що сама себе розчарувала.

Міфи про материнство

– До пологів я жила активним життям і планувала продовжувати. Їздити на фестивалі, подорожувати, багато працювати. Я думала, що буду отією мамою-супергеройкою, якій все вдається. І от. Я не могла впоратися ні з чим навіть на рівні побуту. Відчуття було таке, наче я – не я. Це не моє тіло, бо воно справді змінилося, хоч ніхто не бачив обвислого живота на фото із вдалими ракурсами, ніхто не помічав синців під очима, хоча я була вічно невиспаною. Але найгірше – навіть партнерові страшно було зізнатися, що я мрію не про перші кроки нашої дитини, а про те, щоб мене не стало і відпочити від цього всього, – жінка просить назвати лише її ім’я – Олена. Не хоче, аби її критикували, бо й сама вважає себе недостойною бути мамою.

За результатами досліджень ресурсу Postpartumdepression, 70-80% жінок після народження дитини відчувають так званий baby blues – післяпологовий сум – тимчасовий та короткочасний стан психічного та емоційного здоров’я, що може настати одразу після пологів.

«Медичні працівники не вважають це серйозним або важким станом, а нормальною реакцією організму на зміну рівня гормонів, виснаження та зміну життя через народження дитини. Цей стан триває кілька тижнів і його вважають найлегшою формою післяпологової депресії», – пояснюють на сайті ресурсу.

Однак від 10 до 20% жінок стикаються із іншими клінічними формами післяпологової депресії: від підвищення тривожності і аж до посттравматичного стресового розладу та психозу.

– Але кому я маю про це розказати, якщо час від часу чую про те, що “раніше жінки в полі народжували і йшли далі працювати, і нічого їм не було”, – каже Олена. – І це вганяє мене в ще більший жах. Бо я боюся зізнатися іншим, що моє життя – не таке, як в соцмережах. І що я сама можу стати причиною депресії для інших мам. Коли ж попросила допомоги в свекрухи, та сказала, що своїх дітей вона вже виняньчила, і що моя дитина – мої клопоти. «Хотіла – маєш!»

Психологиня Ірина Басіста пояснює: в суспільстві живе стереотип про те, що материнство – це коли ти така гарна котиш перед собою візочок із усміхненим малюком. І на цей гачок потрапляє чимало жінок, які справді в усе це вірять.

– Але після пологів жінка стикається геть не з тим, про що вона мріяла і як це уявляла, тому це також може вплинути на її психічний стан, – пояснює психологиня. – Крім того, після пологів мама дуже включена в дитину, тож майже не дослухається до себе, до власних емоцій і потреб. Якщо раніше вона би змогла зупинитися і обдумати, що з нею не так і чому, то з дитиною вона не має на це часу і сил.

І тому так важливо, аби найближче оточення стежило за самопочуттям жінки. Особливо варто бути чуйними до мами, якщо в неї вже раніше були епізоди депресії.

В цьому випадку, скоріше за все, вони будуть і після пологів. Хоча це не завжди пов’язано, бо післяпологова депресія – спричинена не лише емоційно, а й гормонально. Ще один нюанс – люди зазвичай вірять, що післяпологова депресія – це дослівно означає, що вона має виникнути одразу ж після виписки з пологового. Натомість дуже часто вона виникає за кілька місяців, бо жінка виснажена фізично та емоційно. Це той момент, коли ризик виникнення депресії є досить високим.

«Та що ти за жінка така?»

У моєї доньки є «традиція» – за годину до сну вона починає плакати. Сусіди про це вже в курсі, бо стіни в нас тонкі. Але іноді оцей плач застає нас із малючкою в парку. Звісно, що мало який день обходиться без того, щоб до нас не підійшла якась добра жінка з порадами, що я повинна зробити, аби дитина заспокоїлася. Це вже зараз я ставлюся до цього спокійніше, бо розумію, чому донька так поводиться. Але в перші місяці я сама не раз плакала, коли якась незнайомка починала агресивно казати, щоб я вгомонила свою дитину, – нарікає Ганна.

Але при цьому додає, що незнайомці ще й ображаються, коли до їхніх порад мама не прислухається вже і негайно. Скільки отаких непрошених розмов закінчувалися фразами “ото понароджували, а нащо – неясно”, “та яка з тебе мама, подивися, в дитини вже ніжки посиніли з холоду” – і це ще найбезневинніші репліки. Ганна каже, що перші місяці їй давалися важко, бо в пологовому довелося зробити кесарів розтин. Відповідно, брати доньку на руки було важко фізично, шрам болів, дитина плакала. А отакі репліки зі сторони, коли й сама розумієш, що десь щось не врахувала, просто добивали. Жінка починала плакати в тому ж таки парку.

І от ти сидиш така беззахисна, втомлена, голодна, бо доньку нагодувала, а себе вкотре забула, і справді забула для малої взяти якісь штанці, і ті ніжки дійсно вже синіють, чи то мені так тільки здається, бо так сказала якась чужа жінка. І раптом мене добивають словами: «О, диви, вона ще й реве. Та що ти за жінка така, що дитині ради не можеш дати?», – згадує Ганна.

В результаті вона просто боялася вийти з дому. Постійно перевіряла, чи взяла все необхідне, і, звичайно ж, щось та й забувала. І вкотре хтось їй робив зауваження.

Здавалося, в мене на лобі написано, що я – погана мати. Я постійно переживала, що хтось це вкотре помітить і підійде вичитувати, вчити мене, як я маю поводитися, критикувати, не добираючи слів, – жінка зізнається, що в неї тоді почалися проблеми зі сном, зросла тривожність. З одного боку вона розуміла, що люди робили це начебто з найкращих поривань, але те, ЯК вони це робили, її щоразу травмувало.

Психологиня Ірина Басіста висловлює припущення, що таке бажання піклуватися навіть про незнайому дитину склалося в нашому суспільстві історично.

Після Голодомору і воєн чужих дітей не буває. Бачиш дитину – її потрібно нагодувати, попіклуватися про неї. Тому й досі є нормою, коли зовсім незнайомі люди щиро дають дітям яблука в парку, хоча поруч є мама, але її думку та й присутність просто ігнорують, – пояснює експертка. – Це відбувається на підсвідомому рівні. Звісно, минуле покоління не перевчити, але сучасне і майбутнє – можна. Тому варто зрозуміти, що чужа дитина – це чужа дитина. І якщо поруч з нею мама, значить, вона в безпеці.

Психологиня також звертає увагу на те, що після пологів жінка – дуже вразлива.

Вона в такому дитячому стані, на рівні свого малюка, бо налаштовується на нього і їй потрібно стати психологічно такою ж маленькою, аби його зрозуміти. Коли ж приходить доросла людина і починає їй щось радити, жінка натомість починає відмовлятися від своїх інстинктів і прислухається до інших, або витрачає ресурси, аби відстояти свої кордони, – зауважує Ірина Басіста.

Звісно, ситуації бувають різні. Якщо бачите, що жінка вже на межі, бо дитина плаче, підійдіть і спитайте, чи не потрібно допомогти. Але не варто радити чи робити зауваження, критикувати і знецінювати маму немовляти.

Нам варто розуміти, що отакі втручання – це порушення особистих кордонів. Через оту вразливість жінка починає сумніватися в собі, або починає робити те, що сказала незнайомка, яка просто проходила повз, але не знає контексту ситуації, – коментує ситуацію психологиня. – Мамі ви насправді можете допомогти. Наприклад, поки вона несе на руках дитину, яка кричить і не може заспокоїтися, ви тим часом можете поруч котити возика. І це буде найкращою підтримкою, якщо ви справді хочете допомогти.

Післяпологова депресія та її прояви

На що варто звернути увагу оточенню, щоб не пропустити проявів депресії у жінки, котра народила дитину? Тут психологиня пояснює, що варто вміти уважно слухати і чути, бо жінка не просто скаржиться, а подає сигнали.

– Якщо в мами постійні перепади настрою – це може бути і просто втома, але й ознака депресії. Але якщо ознак є кілька, тут вже варто бути уважнішими до жінки, – пояснює Ірина Басіста. – Для мами непомита голова – це скоріше норма, але якщо це триває вже кілька тижнів, а вона навіть не звертає на це увагу, це може бути дзвіночком. Якщо жінка каже, що їй це все набридло, що вона погана мама і що в неї нічого не виходить, що вона не отримує задоволення від материнства, вважає, що проблема в ній, відчуває, що шкодує про материнство, – повірте, сказати це іншим – непросто.

Жінку варто слухати, наголошує експертка. Але й жінка повинна дослухатися до себе. Психологиня наводить перелік ознак, які мають насторожити жінок, котрі народили:

– роздратована та апатична більше, ніж зазвичай;

– відчуває втому як тілесний біль;

– виникають думки про суїцид чи фантазії про те, що вона помре;

– не отримує радості від бажаної і планованої дитини;

– виникають непорозуміння з родиною та близькими (хоча це також можуть бути наслідки і попередніх невирішених конфліктів, коли жінка, а тепер вже мама, змушена захищати свої кордони;

– думки “мене ніхто не розуміє, я нікому не потрібна”;

– хочеться закритися від інших, зникає бажання спілкуватися з іншими мамами, подругами, батьками. Жінка втікає в себе.

Жінка не одразу знає, що має робити з дитиною, на це потрібен час, цьому вчаться. А те, що називається материнським інстинктом, є не що інше як прив’язаність. Так, іноді вона спрацьовує природньо, але загалом це тривалий процес, пояснює Ірина Басіста.

Є міф, що мама одразу ж має бути щасливою. Але уявіть собі: ви жили своїм життям, і тут з’являється дитина, і вам треба не лише помістити в свою психіку ще одну людину, а всі ваші плани тепер будуть проходити через думку про дитину. І це поширюється на все ваше подальше життя у найближчі 18 років, – каже експертка. – Ви хочете поїсти? А де дитина? Навіть якщо ви хочете в туалет, вам спершу треба подумати, як покласти дитину так, щоб вона була у безпеці.

Навіть якщо ми починаємо будувати стосунки із дорослими людьми, нам потрібен час, аби підлаштуватися. І це мова про дорослу особистість, яка сама може себе прогодувати, одягнути, подбати про себе. А дитина – це про дуже тісний контакт, і не кожна жінка зі старту зможе його витримати. Бо ти перебуваєш у залежності від дитини, але й вона одночасно перебуває у залежності від тебе.

Яку підтримку мамі може дати оточення

Ірина Басіста розповідає, що зараз інші покоління здебільшого виключені з виховання дитини: є мама, тато і дитина, натомість раніше обов’язки частково ділили ще й на бабусь та дідусів. Така ситуація для жінки, яка опиняється наодинці з дитиною, бо ж чоловік на роботі, а на ній дім і немовля, часто буває складною.

За можливості, варто, аби бабусі та дідусі були включені у процес виховання, Але, – зауважує психологиня, – тільки на правилах мами. Тоді це знижує ризик розвитку у неї післяпологової депресії, або ж полегшує її протікання та підвищує швидкість виходу з неї. Але ще раз наголошую: бабусі та дідусі мають допомагати, тобто, робити не те, що вони вважають за потрібне, а прислухатися до мами і її потреб.

Звісно ж, якщо ситуація виходить з-під контролю, жінка повинна усвідомити, що самотужки із проявами депресії вона не впорається та звернутися до фахівців. Часто тут можуть допомогти психотерапевти, іноді потрібно буде залучати і психіатрів.

Але й сама мама повинна навчитися приймати підтримку в оточення.

— Наші жінки не вміють приймати допомогу. Про просити я взагалі мовчу. Але варто вчитися. Якщо подруга пропонує взяти дитину на вулицю погуляти на 40 хвилин, а мамі тим часом пропонує поспати, то треба погоджуватися. Проведіть інструктаж із техніки безпеки і що робити в разі форсмажорів, бо ж ви знаєте свою дитину, і відпустіть, – радить Ірина Басіста.

Звісно, що це повинна бути людина, якій ви довіряєте. Якщо ж ви з тих мам, котрі не можуть відпустити свою дитину з іншим дорослим, – це теж нормально.

В такому випадку хоча би залишайте малюка з подругою в одній кімнаті, а самі йдіть в іншу. Не можете віддати дитину на 2-3 години, віддайте на годину. Але в цей час не беріться мити посуд і прибирати вдома. Відпочивайте – це час для вас. Не можете відпустити іншу людину з дитиною навіть на годину? Міняйте ролі: йдіть на вулицю ви, а подругу попросіть щось приготувати, – наводить варіанти Ірина Басіста.

Психологиня пояснює: народження дитини – це також причина, аби перерозподілити домашні обов’язки, якщо не зробили цього раніше. Якщо у чоловіка упродовж дня змінюються ролі й оточення, то жінка –постійно мама, цілодобово і без вихідних. Тому поки вона піклується про дитину, про жінку мають попіклуватися інші.

 

Довідково:

За психологічною підтримкою після народження дитини можна звернутися до:

— ГО “Клуб підтримки вагітності та материнства “Лада”.

0 800 500 313

Пн – Пт, з 9.00 – 19.00.

Сб, з 9.00 – 16.00.

Безоплатно з усіх мобільних операторів в Україні.

— Тернопільського обласного центру соціально-психологічної допомоги “Родина” можна за цілодобовим телефоном (0352) 287 92 9.

 

Всі ілюстрації: Pixabay

 

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews