28.09.2021
Сигнал про допомогу: чому “вікно життя” – це не вихід із ситуації

Сигнал про допомогу: чому “вікно життя” – це не вихід із ситуації

27 квітня до тернопільського “вікна життя” принесли немовля, віком близько двох тижнів. Ще за два дні – новонароджених двійнят. Соцмережі поділилися на два табори: одні акцентували на тому, що діти отримали шанс на нове життя, інші не розуміли: “Що ж це за жінки такі, які могли залишити власну дитину?”

Програмна директорка Міжнародного благодійного фонду “SOS Дитячі містечка України” та експертка з прав дитини Дар’я Касьянова каже: це були жінки, які не мали підтримки від близького оточення і не знали, де її можна отримати у фахівців.

Неповнолітні з благополучних сімей та вихованки інтернатів, жінки, які мають чоловіків та постраждалі від зґвалтувань, жінки з алкогольною та наркотичною залежністю, – ті, хто в звичних умовах могли ніколи би не пересіктися, в критичних ситуаціях потрапляють в пастку обставин, – жінки з кожної з цих умовних категорій відмовлялися від своїх немовлят. Чому ж так трапляється?

Відсутність підтримки та тиск найближчих

Жінка, котра дізналася про свою вагітність, йде до лікаря і стає на облік не для галочки, а щоб фахівець стежив не лише за її фізичним здоров’ям, а й моральним, пояснює Дар’я Касьянова.

– Лікар може оцінити психологічну готовність до вагітності, бажана ця дитина чи ні, проаналізувати, чи є ця вагітність додатковим соціально-психологічним навантаженням для жінки, – наголошує фахівчиня. – Але це в ідеалі і в тих випадках, коли жінка до лікаря таки звернулася.

“Вікно життя” – це скляний бокс,  у якому підтримується стала температура, комфортна для немовляти. Через 4,5  хвилини після того, як туди кладуть дитину, медпрацівники чують сигнал. Ці кілька хвилини дають можливість залишитися анонімною матері дитини чи тій людині, яка її туди принесла.

В останні роки українське суспільство маленькими кроками відходить від звички демонізувати жінок за те, що вони залишають немовлят. Очевидно, що грає тут роль те, що за дітьми дійсно є черга на усиновлення, а ще – порівняння з гіршими варіантами розвитку подій. Поки одна жінка залишила своїх двійнят у “вікні життя”, в то же день на одному зі сміттєзвалищі Тернопільської області виявили тіло новонародженого. Якщо в першому випадку жінку не шукатимуть навіть правоохоронні органи, адже вона залишила дітей у безпеці, то в другому – це кримінальна відповідальність.

27 квітня у “вікні життя” м. Тернополя залишили хлопчика, віком 2 тижні. Медперсонал назвав його Володею Великоднім, бо трапилося все за кілька днів до свята.
Джерело фото: Тернопільська міська рада

Жінка, котра залишає свою дитину, це не жінка, яка шукає легкого шляху, аби позбутися “проблеми”, пояснює Дар’я Касьянова. Все набагато складніше. Зі свого досвіду вона умовно ділить таких жінок на категорії, відповідно до життєвих обставин, що штовхнули на такий крок. І цей поділ показує: це дуже різні жінки.

– Перша категорія – це учениці інтернатів. Коли їй ніде жити, вона не знає, як доглядати за дитиною, не впевнена, що впорається з цим, чи зможе елементарно прогодувати малюка та знайти житло. Як і не знає, чи залишиться з нею чоловік, від якого вона завагітніла, – описує ситуацію Дар’я Касьянова.

У такої жінки виникає дуже багато питань. Навіть якщо відповіді на них позитивні, тут все одно важлива підтримка: соціальна, близьких людей. А у випускниць інтернатів їх мінімум, якщо взагалі є. Або професійна підтримка.

– Свого часу в деяких випадках держава супроводжувала таких жінок, – каже фахівчиня. – Були соціальні працівники, які допомагали. Якщо жінка не мала де жити і/або були думки відмовитися від дитини, то з третього триместру вагітності можна було жити в соціальному центрі матері та дитини до досягнення дитиною півторарічного віку.

У Тернополі “вікно життя” функціонує при пологовому відділенні міської лікарні #2. з 2010 року. За цей час до нього принесли 5 дітей.
Фото: Ірина Небесна

Зараз центри матері та дитини обласні та приватні таку можливість ще надають. Але питання в іншому: чи знають жінки, що така послуга та допомога є? А якщо ні, то від кого вони можуть про це дізнатися?

Другою і досить численною є категорія жінок, котрі вже мають дітей. Двох, трьох, чотирьох. Але в силу матеріальних обставин жінка розуміє, що вона не потягне ще одну дитину.

– Давайте чесно: робити аборт в наш час дорого, оберігатися від вагітності теж недешево. В деяких випадках народити виходить дешевше. Я чула такий аргумент від багатьох жінок, – продовжує пояснювати пані Касьянова. – Тебе в будь-якому випадку “швидка” відвезе у пологовий і ти народиш, навіть якщо не маєш грошей. Але тут також хочу зауважити: у випадках, з якими я працювала, ініціаторами відмовитися від дитини були чоловік або свекруха.

І це якраз той фактор, який часто стає вирішальним. Бо без підтримки родини жінка залишається наодинці з вагітністю та ще одним немовлям на руках.

Окремо Дар’я Касьянова звертає увагу на жінок, котрі завагітніли внаслідок зґвалтувань. Жінки нечасто в цьому зізнаються, бо згадувати про такий досвід – надзвичайно травматично.

– Я знаю кілька таких випадків, коли жінки приносили у “вікна життя” дітей, народжених внаслідок зґвалтувань. Аборт зробити вони не могли – медичні протипокази. Тож після народження вони бачили лише один вихід – відмовитися від дитини, – розповідає Дар’я Касьянова.

Остання, третя категорія, це жінки, які мають алкогольну або наркотичну залежність. Касьянова погоджується: з частиною із них насправді можна пропрацювати цю ситуацію, надати відповідну підтримку та допомогу. Але це не завжди успішно.

– Щоразу буває по-різному, – констатує фахівчиня. – Хороші випадки теж є. Жінки проходять довгу ребілітацію після наркозалежності, усвідомлюють, що для них є поштовхом, аби пити алкоголь чи вживати наркотики. Але бувало багато випадків, коли це не вдавалося.

Коли жінки з залежностями вагітніють, вони зазвичай не звертаються до лікарів, не стоять на обліку. Зрештою дізнаються про вагітність досить пізно і навіть на пізніх термінах приймають наркотики та вживають алкоголь. Коли жінка народила і просто залишила дитя де-небудь, то часто це мова саме про жінок із залежностями. Або це – жінка у відчаї, якій не було до кого звернутися.

– Тому я завжди закликаю не засуджувати, бо ми не знаємо, що насправді трапилося в житті цієї жінки, – застерігає фахівчиня. – Був у моїй практиці випадок, коли жінка і сама росла в інтернаті, і вийшла заміж за хлопця з інтернату. Коли завагітніла, чоловік почав її бити. На фоні цього вона втекла та ховалася по різних притонах, бо піти більше не було куди. Там вона почала вживати алкоголь.

І хоч до цього дуже хотіла дитину і гарно вчилася, на неї покладали чималі сподівання, жінка дуже швидко спилася. Саме в одному з таких притонів її і знайшли поліція та медики, вже коли вона народжувала. Після цього жінкою заопікувалася одна з громадських організацій, надала психологічну підтримку. І пропри те, що жінка так і жила в тому притоні, зрештою, вона змогла звідти вирватися і не відмовилася від малюка.

– Зараз вона прекрасна мама, у неї чудова сім’я і вже двоє дітей. Але це все тому, що їй трапилися люди, котрі підтримали, – звертає увагу Дар’я  Касьянова.

Оточення саме штовхає жінку на це

Кожна така історія є індивідуальною, має свої причини, тож обговорювати та засуджувати – недопустимо. Фахівчиня також нагадує, що попри певний поступ, у нашому суспільстві досі збереглася тенденція: коли вагітніє неповнолітня, основними агресорами по відношенню до неї та ініціаторами, аби залишити дитину в притулку, є якраз батьки цієї дівчини. З одного боку це грубе порушення прав юнки, як і змушувати її зробити аборт. Таке ж відбувається і в інтернатах, коли вагітніють неповнолітні дівчата. Жінка за будь-яких обставин дуже ризикує опинитися в ролі постраждалої.

Якщо ж повертатися до “вікон життя”, то Дар’я Касьянова пояснює: сказати, що вони мають доведену ефективність, важко.

– В інших країнах намагалися оцінити, наскільки ефективними вони є. Але це досі спірне питання, – вважає фахівчиня. – Так, це добре, коли дитину залишають у “вікні життя”, а не будь-де, де дитя може не вижити. Але з іншого боку, це сигнал про те, що жінці нікуди звернутися, аби отримати підтримку. Варто розуміти, що переважна більшість жінок готові бути мамами, але обставини складаються таким чином, що вони є сильнішими за це бажання.

Але відсутність підтримки – це одне, а суспільний тиск, який живиться чужими уявленнями про те, як повинно бути і як правильно, тотальне невміння пильнувати чужі кордони, – це також важелі, що штовхають жінку на думку, що дитину треба віддати.

– Проблема насправді глибока і все впирається в прості речі, – підкреслює пані Дар’я і наводить приклад: – У сім’ї вже є кілька дітей, нехай вони небагато живуть, але мама любить малечу. Але от вагітніє знову, четвертим, наприклад. Що зазвичай кажуть сусіди чи навіть рідня? Це ж шквал засудження. “Ти ледве кінці з кінцями зводиш, цих не можеш прогодувати, а ти вагітнієш, про шо ти думаєш?”. Оці суспільні стигми на різних рівнях по суті штовхають жінок на такі вчинки.

Хоча натомість жінкам варто було би наголошувати, куди вони можуть звернутися у такому випадку: у церкву, до організації чи благодійних фондів. В ідеалі, звісно, мала би спрацювати держава система соцзахисту на рівні територіальних громад, де живе ця родина. Але…

– Такі родини мають супроводжувати фахівці, люди, які усвідомлюють: спершу жінка робить вибір між абортом і пологами, а тоді – між залишити дитину чи віддати. Або, можливо, є якісь інші форсмажорні ситуації, які потребують втручання та підтримки і реальних заходів, аби залишити дитину живою та здоровою, – каже Дар’я Касьянова. – Натомість вся відповідальність лягає на жінку, хоча у будь-якому випадку її мав би розділити хоча б один чоловік – біологічний батько дитини.

Недавній випадок у столичному метро, коли на матір склали адмінпротокол за недогляд, хоча вона залишила дитину на біологічного батька, більш ніж красномовно описує цю ситуацію.

– У нас апріорі в усьому винна жінка, – погоджується пані Касьянова. – Відповідальність несе жінка. В багатьох випадках складається таке відчуття, що чоловіків просто ніколи і не було. Ні татів цих дітей, ні партнерів. Так, це факт: у нашій країні жінки звикли брати все на себе –  тягнути на собі і роботу, і родину, і дітей. У той же час у нас дуже толерантне ставлення до того, що чоловік був десь поруч, але нічим не допоміг. А потім бачимо інший бік медалі: коли чоловік відсуджує дітей, бо мама, мовляв, не справляється.

Дар’я Касьянова наголошує: не варто узагальнювати про моральні чесноти жінок, які наважуються відмовитися від дітей. Наведені нею історії демонструють, що причина – значно глибша.

Адже, крім названих вище, існує ще ряд інших причин. Одна з них – це відсутність сексуальної освіти: молодь часто не знає, ані як функціонує їхній організм, ані як запобігти небажаній вагітності, ані про те, що секс має бути лише за згодою. Інша причина – домашнє зґвалтування, коли жінку не питають про згоду на секс, коли умисно проколюють чи знімають презерватив. Іще одна, дуже глибинна причина – це суспільні стереотипи, які  пропагують «подружній обов’язок», аби чоловік не «ходив наліво». Тобто жінка все одно залишається об’єктом і інструментом для задоволення чиїхось очікувань, а потім, коли стається те, чого вона не планувала, суспільство починає показувати на неї пальцями і звинувачувати в усіх гріхах.

“Вікно життя” – це шанс для дитини отримати кращі умови життя. Але чи був той шанс у самої мами, якщо вона наважилася відмовитися від немовляти? Залишаючи дитину в боксі, вона тим самим просить про допомогу. Але її ніхто не чує.

Довідка:

Якщо ви опинилися в складних життєвих обставинах, звертайтеся за консультаціями та психологічною допомогою сюди:

Соціальний центр для дітей та сімей “Відкрите Серце”, тел.: 096 847 9721 .

Тернопільський обласний центр соціально-психологічної допомоги “Родина”, цілодобовий тел.:(0352) 287 92 9.

Авторка тексту: Ірина Небесна

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews