28.09.2021
Атлас Тернопілля: Микулинецький замок овіяний легендами

Атлас Тернопілля: Микулинецький замок овіяний легендами

Микулинці – мальовничий край із працелюбним народом, славними традиціями, багатою історією, яка своїми коріннями сягає глибокої давнини. Назва Микулинці, вірогідно, походить від імені його засновника – воєводи князя Василька Ростиславовича – Микули.

За старим переказом, у сіру давнину, коли Серет був великою сплавною рікою, місцевість, де зараз розкинулись Микулинці, покривали непрохідні ліси – бори, повні звіра, а ріка кишіла від риби. Туди прибули ченці-монахи, там вони збудували собі церкву на честь Святого Миколая, а місце назвали Микулин…

У 1550-х роках власницею даної території згадується Анна Йорданова дружина краківського каштеляна, яка «на самому татарському шляху» побудувала кам’яний замок. У той час єдиною можливістю захистити себе і своїх рідних було будівництво оборонних укріплень та фортець, котрі дарували мешканцям відчуття відносної безпеки, і саме такі укріплення були споруджені довкола стародавнього поселення у Микулинцях. Замок знаходиться на вершині пагорба, на північ від містечка у вигині річки Серет, оточений з трьох боків її водами.

Одна із дочок Анни Синявської – Софія вийшла заміж за  руського магната Самуеля Зборовського. По смерті батька власником замку стає його син – Олександр Зборовський, який був дуже хорошим воїном і прославився у війнах з Московською державою. Микулинецьке кам’яне гніздо припало до душі лицарю, і хоч у ньому не було зручностей і витонченості для великопанського життя, молодий Зборовський міцно в ньому обжився і створив у старих мурах справжній лицарський табір. В замку завжди тримав цілий гарнізон військ, відкривши свого роду військову школу, де навчав військової справи.

В 1637 році купив Микулинецький замок Станіслав Конєцпольский, який перебудував раніше існуюче укріплення. Замок мурований за бастейною системою з ламаного рожевого теребовлянського пісковика. Чотири сторони оборонних мурів в плані утворюють майже квадрат з таким же дитинцем замку. Кожна сторона мала два наземні яруси, а під всіма корпусами були глибокі пивниці. Всі приміщення перекривали кам’яні півциркульні склепіння з розпалубками. Товщина кам’яних мурів замку сягала від 1,5 до 3 метрів, висота башт – до 3 ярусів. Замок мав чотири аркові брами, розташованих посередині кожного оборонного муру. Дві з них (західна і східна) були в’їзними.

Микулинецький замок також овіяний народними переказами про відважну оборону місцевих жителів від загарбників. В 1675 році турецьке військо, яке за чисельністю значно перевищувало ряди оборонців, взяло Микулинецький замок в облогу. Сильної залоги замок тоді не мав. У ньому зачинилися місцева шляхта, міщани і декілька сотень хлопів – простолюддя з навколишньої округи. Резерви пороху, зброї та інших припасів були невеликими.

Османи спочатку, як і належить, запропонували здатися. Отримавши відмову, почали посилений обстріл з гармат, потім пішли на штурм. Тримав облогу в замку Орхийовський з трьома синами. Всі зусилля і намагання турків не дали результатів. Захисники фортеці протягом 15 днів витримували всі штурми ворога. Втрати турків були великими. Не здобувши фортецю ні гарматним вогнем, ні штурмом, турки вдалися до підкопів і підривів мурів, використовуючи порохові міни. В повітря було висаджено одну з башт – південно-західну, але це не завдало великої шкоди оточеним. Бастея була знищена до фундаментів, але оборонці швидко замурували пролом в стіні і знову стали до бою. Західну частину південної оборонної стіни було перетворено на лізену (потовщення). Це дало можливість безперервно продовжувати бойові дії на цій частині оборони замку і тим самим забезпечити стабільний захист фортеці від загарбників.

Жителі міста вперто оборонялися і відбивали все нові й нові атаки. На голови загарбників летіло каміння і лилася розтоплена смола. Одначе сили микулинецьких оборонців танули, вони впали духом, без будь-якої надії на чиюсь допомогу. Чутки приносили погані новини – знищений Збаразький замок, пала Теребовля. Хоч це були неправдиві новини, але саме це найбільш негативно вплинуло на бойовий дух оборонців замку, які повіривши обіцянкам ворогів, вирішили скласти зброю…

З початку ХІХ століття замок назавжди втрачає своє оборонне значення. Останніми власниками замку в 1930-х роках були графи Реї. Мали вони доньку Марію, яку місцеві називали Ґрабіною (від слова графиня). На місцевому кладовищі збереглась скульптура – дівчина, що зажурено похилила голову. Це скульптура дочки графині Рейової – Марії над сімейним гробівцем.

Розповідають микулинчани ще і таку легенду: закохалась Ґрабіна в бідного садівника, що служив у маєтку Реїв. Кохання було дуже велике, і дівчина звернулась до своєї матері, щоб та дозволила молодим побратися. «Скоріше дерево догори коренем виросте, ніж я дозволю вам оженитися» – такою була відповідь пані молодим. «Я посаджу дерево догори коренем, лиш дайте час» – відказав юнак. Чи справді було таким сильним кохання садівника, але дерево прийнялося перед самими вікнами палацу. Однак, пані так і не віддала свою доньку за садівника. Згадують, що росло те дерево коло палацу ще донедавна, але від старості загинуло і було зрізане. Але чи було так насправді? А може це, витвори матінки-природи чи плід людської фантазії? Хто зна…

Таємниці фортеці ретельно береже літня жінка – п. Стефанія. Її мати, Анна, була улюбленою покоївкою останньої власниці фортеці – графині Юзефи Рей, і за вірну службу одержала від графині кілька кімнат на замку. Коли Микулинці захопили німецькі війська, на подвір’ї, оточеному старезними мурами, стояли танки, а в самому замку квартирували солдати. Родина залишилася мешкати на території фортеці, а в сусіди їй дісталися… привиди. За словами пані Стефанії, в часі Другої світової війни, німці скинули у підвал Микулинецького замку дванадцятеро розстріляних радянських вояків. Одного разу пізно повертаючись додому, вона побачила на подвір’ї замку білий силует воїна. Якось жінка розповіла про особливих «охоронців замку» журналісту обласної газети, і незабаром в Микулинці приїхали військові. Вони підняли з підвалів останки дев’ятьох солдат і перепоховали. Решта останків знаходились у місці, куди дістатись не змогли, тож і досі замок має незвичайних «охоронців»…

На даний час тільки залишки оборонних мурів та двох наріжних башт, що уціліли від давньої споруди, дають уявлення про вигляд фортеці в минулому. На противагу іншим замкам, Микулинецький сприймається більш спокійним і привітним. Майже квадратний у плані, з периметральною забудовою, він нагадує житловий комплекс. Тільки дві круглі вежі замку і ряд стрільниць свідчать про фортифікаційне призначення споруди.

Об’єднання замків Тернопільщини, в тому числі і Микулинецького замку, під егідою Національного Заповідника «Замки Тернопілля» дозволить зосередити увагу держави та громадськості на проблемах відбудови, реконструкції та реставрації об’єктів історично-архітектурної спадщини.

 

Наталія Ганусевич
науковий співробітник
Національного заповідника «Замки Тернопілля»

Фото Микулинецького замку: Національний заповідник “Замки Тернопілля”